Результати пошуку слова: Усе ж таки

БОКАЧЧО Джованні – Декамерон

Posted on by / 0 Comment

Та все ж таки, як жінки не було вдома, зняв він із скрині віко; дивиться, аж усередині повно всяких самоцвітів, оправлених і неоправлених. … Молода дружина, не дуже такою долею задоволена і сподіваючись усе ж таки статкуванням своїм мужа до себе прихилити, поїхала до Руссільйона, де всі зустріли її як свою законну володарку.

ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ Павло Архипович – Неложними устами

Posted on by / 0 Comment

— Це ж я такий неґречний! … І вже по матусиній смерті засяє її душа в її ж таки слові енгармонійнім: День біжить, дзвенить — сміється, Перегулюється! … Мати читала, а я бігала і збирала ті ж таки каштани. … Їздити на підводі по селах і переписувати в господарствах усе живе й мертве.

НЕСТАЙКО Всеволод Зиновьевич – Чарiвнi окуляри

Posted on by / 0 Comment

я забарабаню у двері, хтось же ж таки почує і визволить мене. … У того ж таки Діда Мороза! … Це знову ж таки Ромчині слова. … Ну, і, звичайно, комп'ютерним іграм, особливо історичним, знову ж таки пізнавальним. … Я ж усе чула!

КОСТЕНКО Ліна – Берестечко

Posted on by / 0 Comment

Усе ж було за нас. … Усе ж було за нас! … Усе ж тут поруйноване. … – усе життя – між шаблею і плугом. … Такий він був похнюплений і кволий, усе тягнув з терплячістю вола, оцей Шрамко. … Коли я вже піднявся того труду – народ зібрати під свою оруду, то покладу на це усе життя, а доведу це діло до пуття!

ВОВЧОК Марко – Три долi

Posted on by / 0 Comment

Лихе життя iз такими!" – … Сiм'ю свого треба хазяйцi так тримати, як мак у жменi: а то розсиплеться усе, порохом пiде за вiтром. … Як на те ж любчIвськi парубки усе чорнявi… Як його пiзнати? … VIII У першу ж таки недiлю по сьому до нас свати в хату од Шеляха. … –  Ну, хоч скажи, що так я його кохаю, як свою душу; що я журюся… Того ж таки дня Маруся каже: – … –  Кажи ж менi усе.

КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО Григорій Федорович – Конотопська відьма

Posted on by / 0 Comment

Аж він… шелесть… піднявся догори і полетів, як птиця, усе–таки кричачи що є голосу… Що ж то ужахнулися усі люди у славному сотенному містечку Конотопі, як побачили, що їх прехваброї сотні пан сотник, Микита Уласович Забрьоха, та піднявсь під самісінькі небеса і без крил, та летить, як тая птиця!