СТАСЬ Анатолий – Сріблясте марево
Я хотів скочити з нар, борсався під шинелею, й одна думка невідступно свердлила мозок: “Зошит,. … Не знав мене раніше, тому й не хотів ось так, відразу на відвертість. … – Я хотів відкрутити тут дещо, та шкода було псувати. … Я відчув, що хвилі змикаються над головою, хотів ковтнути повітря, і тисячі голок укололи мої легені.