НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Iван – Хмари
Марта знала, що Воздвиженський бiльше звертав увагу на неї, й була рада; Степанида завидувала й почала цураться сестри. … Не цурайтесь-бо мого хлiба-солi! … Всi кинулись до яблук, тiльки панiя Висока цуралась їх, неначе "трефного" жиди. … Єсть у мене миленький, Та далеко од мене; Перечула через люди, Що цурається мене.