Skip to content Се не буде брехня, і їм треба усе розказати; тільки як скажеш тепер, а вони, мене не знавши, подумають, що я який-небудь ледащо, що тільки зводжу тебе з ума, тебе будуть лаяти, мене стануть цуратись і будуть нас розлучати. …
Тепер ти людей цураєшся, а там стануть і тебе люди цуратись, і досидится до сідої коси. Але за забобонами горою Настя – як батьки, як дiди, так i ми будемо робити, не ми тi закони писали, не нам їх i касувати, а не добра та пташка, що свого гнiзда цурається. …
Цей до всього i чарчини не цурався, прийде, бувало, i плящину за пазухою принесе… – …
А бодай його так свята земля цуралася, як ми тепер одно одного цураємося! Ані я сама, ані предки мої не цурались хоч би найтяжчої праці, не одвертались, як дехто з тих «праведників», од нижче соціальне поставленого, коли цей простягав руку. …
— А я, щоб ви, Михайле, знали, ніколи не цураюся нагоди виховувати нашу молодь. …
— Отже, ми не повинні цуратися економістів? Цей сектант, на прізвище, здається, Астахов, служив неохоче, рушниці якось увесь час цурався, більш за інших задумувався, не брав ніколи участи в знущаннях з чужородців, і через те все давно мені подобався, після Хоми та Петка Делі-Бошка, найбільше за всіх. Стануть промеж себе розговорювати: думка в них одна, речі знакомі, обоє однаковісінько об усім розмишляють, обоє об усім однаково знають, одного хотять, одне люблять, одного не хочуть, одного цураються. …
Усі будуть з вас сміятись, усі осуждати, усі цуратимуться вас, що у вас через жінку уся рідня мужики… – 