Результати пошуку слова: Цур

цур–цура́ –

У всякого І свого чимало… Цур же йому!.. … Цур же йому я лісом! … Хоч ти не цурайся! … Возьміть за собою; Не цурайтесь, лебедики: Воно сиротина; Возьміть його та оддайте Старшому за сина, Возьміть його… бо покину, Як батько покинув,- Бодай його не кидала Лихая година! … А щоб тебе не цурались, Потурай їм, брате!

Поздоровкавшись з паном хорунженком і посідавши у хаті, от наші і розговорились промеж себе і признались, що ще й батьки їх промеж себе дружили, то і їм треба не цуратись один одного. … Та, сеє кажучи, і уліз в світлицю, і кланяється пану сотнику, і подає йому з двох рук по цурпалку, і каже: – 

цурпе́к – вигук незмінювана словникова одиниця

Цур їм, пек їм, тим думкам!» Але ті грішні думки все чогось настирливо лізли йому в голову. … – Цур дурної-навісної! … Цур, дурня! … Цур їм, тим плахтам! … – Цур дурної! … – зашепотів старий Ба-лабуха до жінки.– Цур йому, цьому весіллю. … – Цур йому, тому Іродові! … – Ой, цур йому! … Балабуха плюнув на старе цурпалля й пішов пішки додому.

Марта знала, що Воздвиженський бiльше звертав увагу на неї, й була рада; Степанида завидувала й почала цураться сестри. … Не цурайтесь-бо мого хлiба-солi! … –  А цур їм! … цур їй, пек їй! … Всi кинулись до яблук, тiльки панiя Висока цуралась їх, неначе "трефного" жиди. … Коли зiгнали оскому, то цур їй, цiй роботi.

Заповістивсь мені, що він такий і такий дідич, близький мій сусіда, і приніс до хреста дитину свого робітника, доброго й вірного, знаючи звичай – од хреста не цуратись. … Я не цураюсь того добра. … Правда, і панки бувають добрі люди, а він таки не цурається нас і нашої церкви.