Skip to content — спитав він, добуваючи шкіряного цигарника. …
Молодість, страшна й п’янюча, була в рисах її обличчя, в міненні шкіри, в м’яких і схованих лініях наснаженого тіла, в гнучкій постаті, в рухах, у мові, в ході! …
А втім, цими днями вона ще схудла, ще зблідла, шкіра її впрозорилась, очі потемніли й збільшились. Наріжемо зірок з твоєї клятої шкіри. …
Вони рвали, роздирали в шмаття його шкіру, але він не помічав уже нічого. …
Він писав йому листи, проекти впорядкування Східної Німеччини, розрахунки поставок хліба, цукру, масла, м’яса, вирваної шерсті, здертої шкіри, живої худоби, дівчат і підлітків. Голос у мене тихий, шкіряного пальта не ношу, ходжу в костюмі не напіввійськовім, а в звичайнім, і навіть військового кашкета не ношу, а таку собі скромну шляпу. …
І щоб не заспокоювались на досягнутім, бо велика рогата худоба, вона дає молоко, м’ясо, шкіру, роги, а головне – вона тяглова сила… Н-да! Тому він і плаче, коли воно його залишає, міркуючи, що вже воно зовсім пропало, так само, як дитя плаче через розбитий горіх, не розуміючи, що горіхова сутність не в шкаралущі його, а в зерні, схованім під шкіркою, від якого і сама шкурка залежна. 