ФРАНКО Iван Якович – Лис Микита
Се було ще того разу, Як я з царського указу Мировим суддею став. … Довго ще так правувались, Щохвилини розбігались Та й рогами в мене бух! … Лиш сю нічку ще заждіть! … З на дві п'яді вже отверта Щіль була; колода вперта Про тото не трісла ще, Лиш від клина заскрипіла, Ніби зуби заціпила, Прохрипівши: «Ов, пече!» «