Результати пошуку слова: безкрає

В неясних, в розлитих формах йому з’являвся той свiт, нiби безкрає, глибоке, синє небо, де нiби плавали цiлi полки прозорих янголiв в легеньких ясно-рожевих, золотих i зелених убраннях, – Кругом Журбанiв на всi боки слалось нiби степове безкрає море, а над степом розстелялось синє безкрає небо.

Обморожені, ранені, охоплені пропасницею, завошивлені, брудні, зарослі, як троглодити, виснажені голодом, криво шкутильгаючі, байдужі до всього і вся, вони сунулися щільно збитою, безкраєю отарою, теліпаючи свої куці й смішні рушниці або й просто тягнучи їх по грязюці, як паліччя, та підпираючись ними.

Скільки-бо хмар назганявши, безкрає вповив ними небо Зевс, і море розбурхав глибоке, й вітрів усіх буйні 305] Подуви враз розбудив, – А як уже опритомнів і дух в його серці зібрався, Зняв він із себе оту нетлінну намітку богині 460] Й кинув далеко у річку, що плинула в море безкрає.

Хата їй здавалась такою тiсною та душною, город – курним та непривiтним, їй хотiлося на простiр, на безкрає поле, над яким тiльки вiтер грає та сонце пересипа золоти-,i промiнням, на широкi луки, що вкрила трава їх, наче шовковим килимом, у темнi кучерявi гаї, у непрохiднi ще темнiшi лiси, що здалека здаються такими синiми.

Завтра будемо єднати Козаків охочих, І полинемо з вітрами На безкрає море, І поробимось панами, І забудем горе. Каже милий, є десь море, Гонище безкрає, Що, мов житом добре поле, Золотом сіяє.

Відповів юнак: «Вагання, чи втекти звідсіль, немає, Бо, коли троянда в’яне, соловей тоді вмирає; Щоб знайти росу цілющу, помандрує він в безкрає,- Чим потішиться, що зробить, як роси не відшукає? Та чи зможу перенести горе я оце безкрає?

Білоголовий Андрійко — її безкрає щастя — стиснувши крихітні кулачки, здається, не спав, а щось обмірковував, напружено, зосереджено. Тихий погожий вечір іще не погасив самородків золота, розкиданих над обрієм, а вже небо розливалось, як повінь, заливало сизозеленавою водою луги, і хмари, гаснучи, пливли тим безкраєм, як острови.

А сонечко встане, як перше вставало, І зорі червоні, як перше плили, Попливуть і потім, і ти, білолиций, По синьому небу вийдеш погулять, Вийдеш подивиться в жолобок, криницю І в море безкрає і будеш сіять, Як над Вавилоном, над його садами, І над тим, що буде з нашими синами; Ти вічний без краю!..