Ленінградки і ленінградці люблять своє чудове місто Ленінград. Щасливий Радянський Союз, що має в собі місто Ленінград. Ленінградки ремонтують своє рідне місто. – Де Одеса, а де Чумацький Шлях?
Брати ноги в руки і йти у спекотне місто, де скоро вже нікому буде професійно зварити для мене каву. Сідав, скажімо, у поїзд «Київ-Одеса», прощався на пероні з дружиною, махав рукою з вікна, потім виходив у Фастові і електричкою повертався назад. – Місто таке є в Росії. Місто ж чуже.
Це всього тільки форма з вічним змістом: життя і джмелі і роса”. Для цього слід було покласти тіло в багажник авта і вивезти його далеко за місто. Далі починалася справжня веремія: Льєж, Копенгаген, Сидней через Куала-Лумпур, а також – чорт забирай – Одеса через Львів.
Прекрасне, сонячне, темпераментне місто над Чорним морем ще дихало не дуже чистою атмосферою останніх часів непу. Одеса захворіла на кіноманію і величала себе «Голлівудом на березі Чорного моря». Одеса. Місто лежало за чорними пагорбами.
— Одеса чи Очаків?» — Одеса переживала чергову морську зиму, вітри всіх напрямків не минали її, тумани з моря заходили часом — мокрі, густі, сірі тумани. Веде його молодий комісар, товариш Данило Чабан, цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задушливому мареві.
Але Одеса з Чорним Морем, з портом, з шляхом до знаменитих Дарданел, до Европи? Вони стояли на „законному” ґрунті: скільки дало місто українських голосів, отже на стільки українських дітей і повинно бути українських шкіл.
Маруся побігла на місто і незабаром вернулась з провізією. Ломицький вернувся до Одеса. – Змовитесь з Марусею, та в Одес, а з Одеса в Кишинів. Коли б вже переїхати в місто, абощо. Довівши Марусю до гостиниці, Ломицький попрощався з нею і поїхав до Одеса.
– Я вам так скажу: коли б у Києві стільки забігайлівок, як у Парижі, то Київ був би першим містом у світі. Запрошу вас на капітанський місток. Але Одеса уже переробила нас. – Бачте, Одеса – це як перша жінка: важко жити і нелегко кинути… До Одеси мене вдруге покликало море.
– Так Одеса-мама… – накуплять горілки, боєначиння на цілий рік, повиводять зід місто на сопку і там влаштують стрільбище, – Хабаровськ!” Проте Григорієві це місто сподобалось, –