Результати пошуку слова: навіки

3 І промовив Господь: Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки, бо блудить вона. 14 І промовив Господь до Аврама, коли Лот розлучився із ним: Зведи очі свої, та поглянь із місця, де ти, на північ, і на південь, і на схід, і на захід, 15 бо всю цю землю, яку бачиш, Я її дам навіки тобі та потомству твоєму.

Питала сама себе, питало чуже небо, питали чужі дерева, питали чужі птахи, питали чужі води, увесь простір гучав коротким і безнадійним: «Нащо, нащо, Настасю?» Востаннє чула своє ім’я тут над морем, бо мало воно втонути в морі назавжди, навіки. Заснеш, то, може, й навіки.

^51 Ти велично спасаєш царя і виявляєш милість до помазаника Свого Давида і роду його навіки. ^7 Ти дав йому благословення, навіки звеселив його радістю перед лицем Твоїм. Ти – Життя вічне і Спасіння, що перебуває навіки віків. ^13 А мене Ти охорониш заради лагідности моєї, і поставиш перед лицем Твоїм навіки.

З київського валу, із заборола, мовби з самого неба, летіли на неї квіти й вінки; квіти встеляли дорогу, вони росли позад неї, відгороджували Євпраксію від Києва, може, й навіки. Верблюд був таким дивоглядом, що, потрапивши, скажімо, до чеського города Пільзеня, як дарунок руського князя, навіки зостався в гербі сього міста).

Ота його безталанна, защемлена куркульськими ланами десятинка, яка, наче воскова рамка, щороку танула, болючими скибами і кривавими клинцями навіки відвалювалася на поля дукачів, усім, усім відрізнялася від нового наділу. То Шепель, то Гальчевський, то чорт, то біс, грім би їх на битій дорозі навіки прибив.

На те, що коли ми й тепер не згуртуємося й не візьмемо в руки меча, то наша Україна загине навіки! а потім, коли він мені сказав, що навіки розпрощався з мечем, то мене ще гірше охопив жаль і, мов кілок, пробила груди туга… — І я вірую, і всі ми повинні вірувати в те, що не залишить нас господь навіки в руках католика.

Козацтво загинуло навіки. Тодозя вже постерегла вередливе князівське серце, що тішиться жіночою красою заіграшки, на льоту і нездатне покохати щиро, навіки. Невже вона вже й пропала навіки? Я перечула через людей, що ти, князю, повернувся до Лубен, що ти не сьогодні-завтра виступиш звідсіль і виїдеш може і навіки.

Не вмре кобзар, бо навіки Його привітала. Заграло, сказало Синє море.- Не вернуться, Навіки пропали!» Правда, море, правда, синє! Живе… умирає… одно зацвіло, А друге зав’яло, навіки зав’яло… І листя пожовкле вітри рознесли. Біліє місяць; люде сплять, І титар спить… Не рано встане: Навіки, праведний, заснув.