Ольга Кобилянська – Через кладку
Чому Маня їх відразу не взяла? … Чи я був справді такий короткозорий, що не бачив відразу того, за чим так тужливо визирав і дожидав? … Коли я над нею схилився, були її очі в тій хвилі широко отворені й потонули на хвилину в моїх… а уста її вимовили спокійно-довірочно голосом, що наповнив мене, мов обхопив відразу невимовним щастям: —