Тарас Григорович Шевченко – КОБЗАР

Зійде сонце – утру сльози,- Ніхто й не побачить. Защебече соловейко – Сохнуть дрібні сльози. Не журиться Катерина – Вмиється сльозою, Возьме відра, опівночі Піде за водою, Щоб вороги не бачили; Прийде до криниці, Стане собі під калину, Заспіває Гриця. Умивай же біле личко Дрібними сльозами, Бо вернулись москалики Іншими шляхами.

Михайло СТЕЛЬМАХ – Велика рідня

Тільки є солоні сльози в очах. Мов невиплакані сльози, роками падає роса з обважнілих кетягів на узголов’я напівзабутої наймички, що в злиднях родилася і сама в муках породила дочку і в горі померла на чужому колючому полі. — Сльози набухають в його червоних зіницях, і хлопець кусає до крові губи, щоб не розплакатись, як дитина.

РУСТАВЕЛІ Шота – Витязь у тигровій шкурі

Недостойна – так вважає – в руки взять державу й владу, І бринять по щоках сльози, мов струмки в трояндах саду. На троянди щік упали сльози, паморозь неначе. Втер рукою журні очі,- і сльоза з очей зника. Квітку щік, лиця кристали росять сльози ненастанні. Витязь дівчини послухав, з нею мисль свою погодив.

МИРНИЙ Панас – Повiя

– з докором i сльозами повернулася вона до дочки. Вона слова не сказала матерi, так i вдарилася в сльози. Журба та досада гнiздилася в душi, ножем поверталась у серцi; Христя мовчала, слухаючи безодрадiсне материне зiтхання; чула, коли сльози падали з її очей, коли вона їх утирала.

ШЕВЧУК Валерій – На полі смиреному

Я повторював ту молитву, і сльози вибивалися мені на очі. сказав Петро і змахнув собі з ока сльозину. Сльози текли по його обличчю, в той час як Святошине обличчя було залізне й непроникне. Згадав я і сльози моєї матері, котра ревно плакала, коли вдягав я на голову кукіль, і подумав, що мені тоді не було її жаль.

ШЕВЧУК Валерiй – Дiм на горi

Через те засміявся й сам, і ще яскравіше заіскрилися на глиняному обличчі його очі – блиснули в них сльози. Сиділа темна й маленька, одне око їй сльозилося, рот трохи відслонився, показуючи пеньки зубів, і Хлопцеві здалося, що вона мусить знати бозна-скільки таємниць, оця його прабаба.

Сльотний

сльотни́й – прикметник відмінок однина множина чол.

Улас Самчук – Волинь

Поклав на землi головешку, соломи, сухого верболозу, кiлька разiв дмухнув, ковтнув дещо гiркого диму, дещо сльозу пустив, i сухий верболiз iз соломою, як стiй, спалахнув i затрiщав весело. Володьковi все ще текли по щоках ряснi, солонi сльози, а вiн, щоб не робити зайвих рухiв i шуму, пiдлизував їх язиком.