Результати пошуку слова: тихо

НЕСТАЙКО Всеволод Зиновьевич – Тореадори з Васюкiвки

Posted on by / 0 Comment

затягли на все горло: Вiвчаря в садочку, В тихому куточку Жде дiвчина, жде. … Ява опустив голову ще нижче i тихо сказав: – … Спершу тихо було, потiм дiвчатка «класи» на землi понамальовували, застрибали на однiй нозi, хлопцi в квача завелись. … – тихо привiтався. … так само тихо вiдказав вiн, не пiдводячи голови.

ЧОРНОГУЗ Олег – Претенденти на папаху

Posted on by / 0 Comment

І тільки мудрий сивовусий дідусь Мамуні – Октавіан Мамуня – сказав: «Ні в якому разі!» І маленький, принишклий Мамуня-онук тихо, без жодного зойку чи крику прийшов на цей світ. … Їв Хлівнюк тихо. … Щоправда, у скроню йому стукало шосте чуття і начебто щось нашіптувало, але так тихо, що Ковбик ніяк не міг розібрати.

Тихоплав

Posted on by / 0 Comment

тихопла́в – іменник чоловічого роду відмінок однина множина називний тихопла́в тихопла́ви родовий тихопла́ва тихопла́вів давальний тихопла́ву, тихопла́вові тихопла́вам знахідний тихопла́в тихопла́ви орудний тихопла́вом тихопла́вами місцевий на/у тихопла́ві на/у тихопла́вах кличний тихопла́ве* тихопла́ви* [розм.]

Остап Вишня – Мисливські усмішки

Posted on by / 0 Comment

quot;, яким крик бугая на болотi бринить в їхнiх вухах, як козловське распроп'янiссiме ля в серцi тихомрiйної блондинки, а загадковий тихий плескiт на озерi в їхнiм серцi одгукується трепетними перебоями, i коли пiд вербою чи пiд копицею все вже розказано i настає на хвильку тиша, –

НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Поміж ворогами

Posted on by / 0 Comment

В покоях було тихо. … Навіть у пекарні було тихо: наймички порозходились по обіді на гулянку. … В гостинній було так тихо, що тільки ті картини, намальовані ярими різкими фарбами, наддавали життя мертвій кімнаті. … тихо промовила матушка. … – тихо обізвався він, через силу підводячись з стільця.

Нестайко Всеволод – Супер “Б” з “фрикадельками” (збірник)

Posted on by / 0 Comment

У коридорах порожньо й тихо. … Порожньо й тихо в коридорах. … За дверима тихо. … Шпінгалет!» Але на наступній перерві Кукуєвицький закліпав волохатими віями, почервонів і тихо сказав: – … Галочка й Свєточка тихо страждали і тільки рюмсали по кутках. … Галочка й Свєточка, ні словечка не кажучи, підняли портфелі й тихо зарюмсали.