Результати пошуку слова: язик

язикогло́тковий – прикметник відмінок однина множина чол.

А най мій язик чиряки обсиплять, яке дурне сказала! Краще підв’яжіть собі язик тим шнуром… А Даруся і язик не проґлиґнула, а все одно кажуть за неї неправду. Та Бог їх бери, дурні людські язики. Ніяке воно не солодке – терпке, язик і ясна пощипує. Язик був довгий, червоний.

Дадуть тобi мама сорочку, бринить у його вухах, а сльози самi вiд себе спливають на очi, а кров, змiшана iз сопляком, сочиться й сочиться, так, що тут нi язик, нi рукав не поможе бiльше. Володьковi все ще текли по щоках ряснi, солонi сльози, а вiн, щоб не робити зайвих рухiв i шуму, пiдлизував їх язиком.

Для чого ж тоді поліція, коли не для того, щоб за наші дурні язики дерти з нас лико. Кожен міг там молоти язиком про все, що йому заманеться, немов у парламенті. На таку дрібницю шкода і язика псувати; У коридорі пролунали енергійні кроки, в замку заскреготів ключ, двері відчинились, і поліцай вигукнув прізвище Швейка.

Язико́ве – іменник середнього роду (населений пункт в Україні) відмінок однина множина називний Язико́ве родовий Язико́вого давальний Язико́вому знахідний Язико́ве орудний Язико́вим місцевий на/в Язико́вому кличний Язико́ве

Всi студенти говорили московським язиком, i рiдко траплялося почути спiвучу, м’яку розмову українську. Вiн сам вивчив нiмецьку мову, i на його столi купою лежали нiмецькi фiлософськi книжки, тодi як його товариш Воздвиженський день i нiч сидiв над грецьким язиком i, по старiй традицiї, вчив теологiю.

— Язик у тебе довгий, знаю, тільки сьогодні мені нема часу на розмову, то я тобі скажу коротко: забирай носилки і більше з ними в артільний двір не приходь. — прицмокують цигани язиками, і очі їхні блищать від захоплення. — Як Оксена не було — до гурту підпрягався, а побачив — зараз тобі язик у петлю скрутило.

М’які язики лоскотали шию та вуха. Язик хлопця повільно ковзав вздовж її хребта. І тоді його язик повторював увесь свій шлях вздовж хребта – знизу і до гори, до потилиці. Михась – дещо нижче, і його язик делікатно обшарював вхід до Орисиної печерки. Іноді цей нахабний язик спускався що нижче.

І мати й дочка говорили заразом, не спиняючись, неначе їх язики довго піснюкали на селі, а це в Києві розговілись на всі застави. Вона оповідала з таким палом та красномовністю, неначе писала язиком цікаві газетні фельєтони. Мелася опам’яталась і прикусила язика. Тільки язик широкий, як лопатень.

язика́тість – іменник жіночого роду відмінок однина множина називний язика́тість родовий язика́тості давальний язика́тості знахідний язика́тість орудний язика́тістю місцевий на/в язика́тості кличний язика́тосте* [розм.]