Результати пошуку слова: Їдь

— їдь у штаб. — Поїдьте — побачите. — Чуєш, Іване, кров’ю пахне земелька, їдь, не муляй очей, — — їдь, Іване, додому. Не застанеш Крамового дома — поїдь на пасіку. Тільки не їдьте тепер дубиною: куркульня там неодмінно перепинить вас. їдь… — — Хочеш — ти їдь з нами. — Та ні вже, їдь сам.

їдь – іменник жіночого роду (отрута) відмінок однина множина називний їдь родовий ї́ді давальний ї́ді знахідний їдь орудний ї́ддю місцевий на/в ї́ді кличний ї́де* [діал.]

– Що ж, їдь.- Дівчина відійшла і розсміялась.- Тільки не подумай, що я справді тебе проводжати вийшла. – Фросино, прошу тебе, їдь звідси, забирай усе, що бачиш, я тобі гроші посилатиму, тільки дай мені спокій.- Він ладен був упасти на коліна. Бо в нашому колгоспі, сам знаєш… Що ж, їдь.

–  Їдьмо! зараз їдьмо! Тоді ще не було приказки, що гість на перший день – золото, на другий день – срібло, а на третій – мідь та й к чорту їдь. Це вона намоглася їхати на хрестини, їдьмо та й їдьмо в Сенчу! Я тебе візьму з собою, їдь слідком за мною. їдь зо мною! Він виїде слідком за мною та за військом, їдь з ними до Брагина.

їдьма́ –

Не їдь, княже, до Києва, убив Ярополк Олега й тебе хоче загубити… Їдь щасливо! їдь до Родні й повертайся до Києва з братом моїм. Їдь спокійно, сину мій, княже Володимире, мати твоя благословляє й молиться за тебе! – Їдь швидше! Ти їдь суходолом до Тмутаракані, сину мій Мстиславе, –

Усе, як глянути, стависько… Хто захоче, їдь, коси, бери, паси худобу. Казала ж вона – не їдь! – Ого,дивується Пепiк.- Але ти все-таки приїдь. Приїдь! – Не вводь мене, чуєш, у злiсть, краще вернись i їдь кудою належиться. Йди, господарю, витягай воза, клади на нього своє господарство, чiпляй за люшню твою худобу i їдь.

– Про мене, їдь до суконь. Поїдь ти в Київ та попроси собі в митрополита Вільшаницю,– парафія велика, поля багато, сінокосу й оком не скинути, сінокіс над самою Россю, ще й левада така здорова, що можна півсотні возів картоплі та капусти вивезти в Богуслав на ярмарок. Ій-богу, сину, не гай часу, їдь до Києва!

Приїдь до Києва вiн сам, як це бувало ранiше, нi про що й думати: ось – Подол, он – Гора, всi ворота йому вiдчиненi. – Не турбуйся, княгине, їдь спокiйно, – – Не турбуйся, княгине, їдь спокiйно, – проїдь з гриднем Туром далі… де повинна бути, ти їдь назад, до города, княжичу.

Їдьмо. – Їдь повільніше, – – Хотів у Читі зостатися, а мені наказали: їдь. Їдьте до Крученого додому. Їдьмо скоріше. – їдьмо, бо коли б там чогось не скоїлося.  Дибов, Зінов’єв, їдьте з Варфоломєєвим. Збирайся і їдь. – Їдьмо, – –  Ось що, Степане, ми з Мишанею на стежку глянемо, а ти їдь назад у Харауз.