Результати пошуку слова: А-ля

а–ля́ –

Кохання в мене в серцi, наче кров у чашi таємнiй святого Граля. М а р i к в i т а їй раптом так чогось недобре стало, аж мусила лягти. Бо хто ж примушує мене годинами блукать по кладовищi, вас виглядаючи? Се вперше ми тут сходимось без нього, i тяжко звикнути до тої думки, що слiд його закрила ляда смертi. А н н а А для чого?

а–ля-фурше́т – прислiвник незмінювана словникова одиниця

зашарiлася–зашарiлася Галя. Перед полюванням, майте на увазi, треба вам буде вибити довкола всi кобри i всi гримучi змiї, щоб, бува, котра не вкусила, перехворiти на тропiчну малярiю, – Ви це знаєте, з цього не розгублюєтесь i свiдомо ведете його за собою на заранi намiчену вами галявину.

Скрізь навколо хати у місячному сяйві блищали білі кремінці, наче срібні таляри. Аж дорогою їм трапляється вишня. Якось він запріг пару волів, одвіз до міста хуру дров і продав одному лікареві за два таляри. Вона коштує чотириста талярів. – Один таляр і шість грошів. і дав батькові сто талярів: –

I цей увесь свiт трiпоче-мiниться в моїх очах i вiддаляє та й вiддаляє лебедiв. Я, наче саме щастя, хапаю чоботи, нашвидкуруч навстоячки намотую онучi i через хвилину стаю козаком–завзятцем, дарма що маминi чорнобривцi завеликi, дарма що в них пришви чорнi, а халяви жовтi.

Аж виспiвують на плечах i прямо золотом стiкають, хоч пiдставляй жменi пiд них… – А чим вони палять? Дерево йому прим’яло з одного краю капелюха, а з нього ще проростає грибеня-малятко. – Ти чого хихоньки справляєш? Ой дай, боже, два лани жита, Два лани жита ще й лан пшеницi, Лан пшеницi – на паляницi. гримаю на коваля.

Байстренятко моє ненаглядне! Здається, на нього можна було б і не звертати уваги – адже це крапля в морі. А чому мішки виваляні в грязюці? То й шмаляйте у свою столицю! А в таких умовах, мушу вам сказати, починають тікати пацюки з корабля. Психологічно нас давлять, бо безсилі. Удаляюсь. Давай, шмаляй! – Бери свої тюльпани і шмаляй!

Кролик сидів у себе вдома й любесенько грався із Ру, відчуваючи, що з кожною миттю все дужче й дужче любить Крихітку Ру, а Пух, якому враз заманулося стати Кенгою, ще й досі стрибав на піщаній галявці посеред Лісу. – Розумію,– сказав Іа–Іа.– Справді дуже дивно: час би вже комусь прийти та розваляти її.

Після того ані дев’ятини, ані сороковини за вмерлими юдеї не справляють. А як не грішити, коли в панотця під церквою валяються хрести, не чурки дров, – В таке може повірити навіть найзаклятіший емґебіст. провалля. Може, хто й мене тяженько та так погано закляв коли. Ховали Гриця-коваля.