Результати пошуку слова: Дощик

– раділо Дерево.- Щойно тільки дощик накрапав, а вже й сонечко визирнуло. Нічого в світі кращого немає, як дощик і сонечко. «Що воно таке – дощик? Через те я й не знаю, що таке дощик!» І майнув з Дерева на купу землі й гілочок. Дощик перестав. І чому зеленому листячку дощик подобається, а цим комахам – ні?» –

Потiм сидiли мовчки й дивилися, як горять дроти синiм блиском (трамвай летiв пiсля дощику). Уночi пiшов дощик. Дрiбний весняний дощик ущух, i в вiкно зазирала темна нiч. Тодi починає йти дрiбний осiннiй дощик. У ринвах дзвенiв той же дрiбний осiннiй дощик, але товаришка Галакта його майже не чула.

Тепер способів побільшало: можна з тоненьких планочок або товстого дроту змайструвати каркас, який потім обтягнути папером чи тканиною, прикрасити фольгою, китичками з кольорових ниток, ялинковим “дощиком”. дрібний дощик від сліз Божих, роса вранішня і вечірня від сліз Царя Небесного, самого Христа”, —

Дощику брак,- вiдповiдає сусiд.- День по дню пражить, як у пеклi. Воно вперто змагається з велетенськими, сiрими хмарами, що бажають наповзти на нього i задушити… Iди, iди, дощику, Наварю я борщику… Поставлю на вербi, Будуть їсти гороб’ї. Хустина злiзла їй на потилицю, а розбите каре волосся всiвав дрiбненький дощик.

До того ж Денис поганяв їх у вивернутому наверх вовною кожусі (бризкав якраз невеличкий дощик) і з дробовиком за плечима. Ніколи не скаже: «Чорти б тебе взяли», а як захоче кого полаяти, говорить: «Хай йому тямиться» або: «А щоб його дощик намочив». — Таке, як на дощик збирається, —

А ще він подумав: надворі йде дощик, маленький, кульгавенький та холодний. На нього віється сіренький дощик, засипає очі, загортає в сиву свитку дня, яка поверх його свитки як зайвий тягар. Шамотів дощик, струшувалося драглисте змерзле небо, а вгорі спокійно кричала ворона.

Зустрічний дощик прокрапав по склу, ніби спеціально, щоб збадьорити Заболотного, бо ж дощик в дорогу — це, як Соня сказала б, добра прикмета… І місячно, і зоряно, ще й теплий дощик сіється, — Вважатимем, що бджоли, як і дощик, коли він пилюку прикропить, добра прикмета перед дорогою…

Пасажири теж посміхаються, швиденько перезирнувшись між собою Кондуктор, як дитині, якій роз’ясняють, що дощик падає від того, що набігла хмара, ще рач підтверджує, що всі люди мусять працювати, щоб їсти. Густа, чорна, як сажа, тьма шелестить дощиком по кущах. Дощик починає забиватися за шию.

ДОЩИК, ДОЩИК… Останнiй запис в щоденнику Сiма: “Матiнко моя! Дощик, дощик, крапас дрiбненький… P.S.