Результати пошуку слова: Жалко
ВОВЧОК Марко – Оповiдання
Джергочуть коло мене, а менi вже так жалко, що й словечка не скажу; за слiзоньками свiту божого не бачу! … I братової жалко стало. … – Кажiть йому, що дуже мене жалко i ного, i дiток, i серце моє в'яне… а вже до його не вернусь! … що мене кидає, як лихого пана, що їй не жалко, то й я одцураюсь її!" –
КВІТКА-ОСНОВЬЯНЕНКО Григорий Федорович – Щира любов
а то усе слухала пильно, і усяке слово запримітила, і жалковала, що нікому їй розказати того усього, що охвицер казав батькові. … Як зирне на мене, то я і бачу, яка в нього душа добра, який він жалосливий до усіх; та так мені його жалко стане… та через те нічого і не розслухала, об чім він розказовав.
Борис Грінченко – Серед темної ночі
А далi на службу пішов, на чужині поневірявся,— хiба ж i не жалко? … А Левантина як одсердилася та вернулася додому, то знов їй стало жалко Романа. … Мати аж заголосила, так їй жалко було: таке сало товсте та гарне! … І йому зробилося жалко й сумно… … Зінько почував, що цьому може бути й правда, і знов йому стало сумно й жалко дівчини.
Борис Грінченко – Під тихими вербами
мені його жалко… … Після снідання Гаїнка сама віддала Зінькові пляшку з зіллям, а він його вилив і пляшку побив, їй було таки трошки жалко: а може б, пособило? … Бачу, як за старшиною ще людські хати займаються, та й не жалко мені їх, аж радію: так вам і треба — думаю собі,— попускаєте кривдити людей отаким глитаям — от же маєте!..
ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ Павло Архипович – Добрий диявол
Ну мені що, жалко! … зітхнув Діодор, і Яковенкові стало його жалко. … Яковенко ставав мимовільним свідком переживань тітки Наталки, йому було жалко її, хотілося допомогти, він складав найхитромудріші плани помсти над Левенцем, вигадував йому найтяжчі кари і найбільшу ганьбу. … Жалко протовктися над одною книжкою…» «