Результати пошуку слова: Журно

називний журни́й журна́ журне́ журні́ родовий журно́го журно́ї журно́го журни́х давальний журно́му журні́й журно́му журни́м знахідний журни́й, журно́го журну́ журне́ журні́, журни́х орудний журни́м журно́ю журни́м журни́ми місцевий на/у журно́му, журні́м на/у журні́й на/у журно́му, журні́м на/у журни́х

Малий знизав плечима, а потім журно–журно оглянув двір, садок, і річку, і ліс, і гору. І враз почав такої журної, що сам розчулився і замалим не обронив сльози. Іванко глянув услід їм журно–журно, а потім крикнув весело в густу петрівську темінь: — Григорієві стає нестерпно журно.

журно посміхається вишневими устами, а під її віями водно зійшлися жага любові, імла печалі і загадковість. — безжурно махав уважистою вербовою палицею на здиблену річку. і посміхнулась вдова Стахові, і журно похи» головою, та й почала діставати зі скрині полотно, бо вжо ро треба білити його.

Вузькі, старечо-сині уста не перестають безжурно, легковажно посвистувати. Бо чого ж так тепло, так радісно-журно, з такою подякою цілує душу пам’ять тих часів? Герцог, сперши голову на руку, сумно й журно хитає нею. А як не буде, їй завтра буде й легко, і надійно, і тайно-сумно та журно.

– зауважив Пітер, журно посміхаючись.  журно покивав головою Малькольн, не чекаючи співчуття. журно мовила Хілда Брайнт.  мовив Павло й журно усміхнувся до Малькольна.  безжурно усміхнувся Малькольн.  безжурно відповів Пітер. журно усміхнулася Хілда.

Це свято випадало не більше разу на рік, так як оце мені випало подивитися, що ж я таке нині, чи надовго ще мене стане… В’ються неквапливо, безжурно, та не спускають зору із плеса. Прокопе, Ардатієм.- І журно додав: – Журно погойдувалися на вітрі берести. Журно лився спів пташини з ялиць.

– План оранки на зяб зриваємо, а ви усе так, холодочком, холодочком,- журно похитав головою Коляда. Мокрі фуфайки розступаються, даючи Платонові дорогу, журно похитуються чорні кашкети і чорні хустки. – Наталка журно похитала головою.- Я не таїла від тебе нічого. Та ще й з Галею такий клопіт,- журно розказувала Світлана.

Весь час тримаючи Катрине заплакане обличчя в схвильованій душі, він журно розглядав усе, що бігло назустріч, давно не бачене і вже напівзабуте. Петровський сидів близько біля нього й журно щось розповідав Кулиничеві – теж старенькому, білому чоловікові, першому директорові Першої Української Гімназії в Харкові в роки революції.

I тут нам стало зовсiм журно. – журно говорить мати, думаючи, що я сплю. – одразу набиваю собi цiну, за це схоплюю "лепетун" i вже безжурно йду за батьком, намагаючись попасти у його слiди. безжурно вiдповiв мельник. i насмiшкувато, i журно посмiхається мати. – безжурно вiдповiв Юхрим.