Результати пошуку слова: Журно
Михайло СТЕЛЬМАХ – Чотири броди
журно посміхається вишневими устами, а під її віями водно зійшлися жага любові, імла печалі і загадковість. … і посміхнулась вдова Стахові, і журно похи» головою, та й почала діставати зі скрині полотно, бо вжо ро треба білити його. … журно сказала вона. … — журно запитав Данило, в душі обзиваючи Терентія Івановича безсердечним.
Володимир Винниченко – Сонячна машина
Бо чого ж так тепло, так радісно-журно, з такою подякою цілує душу пам’ять тих часів? … Герцог, сперши голову на руку, сумно й журно хитає нею. … А як не буде, їй завтра буде й легко, і надійно, і тайно-сумно та журно. … Тихо, журно. … Він тепер уже сідає всім тілом у фотель, спираючись на спинку й журно похилившись.
ЗАРУДНИЙ Микола Якович – На білому світі
– План оранки на зяб зриваємо, а ви усе так, холодочком, холодочком,- журно похитав головою Коляда. … Мокрі фуфайки розступаються, даючи Платонові дорогу, журно похитуються чорні кашкети і чорні хустки. … – Наталка журно похитала головою.- Я не таїла від тебе нічого. … Та ще й з Галею такий клопіт,- журно розказувала Світлана.
БАГРЯНИЙ Іван Павлович – Сад Гетсиманський
Весь час тримаючи Катрине заплакане обличчя в схвильованій душі, він журно розглядав усе, що бігло назустріч, давно не бачене і вже напівзабуте. … Петровський сидів близько біля нього й журно щось розповідав Кулиничеві – теж старенькому, білому чоловікові, першому директорові Першої Української Гімназії в Харкові в роки революції.