Результати пошуку слова: Напирати

напира́ння1 – іменник середнього роду (від: напирати 1) відмінок однина множина називний напира́ння родовий напира́ння давальний напира́нню знахідний напира́ння орудний напира́нням місцевий на/у напира́нні, напира́нню кличний напира́ння*

Громада стала напирати на москалів; москалі на громаду. Він чув, що Чіпка натякнув, що його бито: щоб уже зовсім розжалобити товариша, він давай напирати на це.

Прискочив перше до Камилли, Як огир добрий до кобили, І став їй зараз толковать: Куди їй з військом напирати; Мессап же мусить підкрепляти Цариці сей прокляту рать.

Але, зрозуміло, якщо ті будуть-напирати, Забоччя – не фортеця, і коли вранці хтось такий під’їде та спитає пана Торбинса, то йому відкриють, бо всі вже знають, що ти тут оселився!

Крім того, на них напиратиме нова риба, аж поки весь кошик не наб’ється до відказу.

Збiглися хто звiдки i почали напирати на дверi, i коли увiрвалися досередини,- серед хати стояв з макогоном у руцi Матвiй, а бiля його нiг на долiвцi, в калюжi кровi, лежав Гнидка.