Skip to content
Тут, на цих горбах, у заростях, у годину падолисту, серед шамотіння дерев змішували свою кров степовики й лісовики; зітхання, стогони, а потім – потомлений нерухомий погляд у небо – он дивись, дикі гуси тріпочуть крильми, відлітаючи з цих повільних, ситих земель, де літо вже повернуло на осінь.
…тонко, з просинцем накрохмалений снiжок, на шибках сяли морозянi лисицi, була тиша, велика, аж наче всесвiтня, тiльки пошурхував надворi пiд кроками схвачений порошею падолист, пасмуги блiдого сонця лежали на паркетi, коли вона вступила до зали, де вiн, присiвши навпочiпки перед камiном, розкладав вогонь, пiдсовував наготовленi полiнця…
