Михайло СТЕЛЬМАХ – Велика рідня Posted on by / 0 Comment він би — ні пари з уст — вийшов би з хати, бережучи в собі її образ, сумовитий і тихий, як затуманена осіння даль. … Хотілося зустріти не сумовитий блиск голубих очей, а налитий щасним сяйвом; хотілось почути добрий сміх і дотик милих рук і вуст, що самі шукають і знаходять його руки й вуста.
РУСТАВЕЛІ Шота – Витязь у тигровій шкурі Posted on by / 0 Comment Тільки зараз таємниці не схотів я затаїти, Бо її слова впоїли щастям дух мій сумовитий. … Я тим часом – ваш супутник сумовитий, Та мета у мене інша, ніж багатством володіти.
БЕЛЕНТАЙН Роберт – Кораловий острів Posted on by / 0 Comment порадив Джек і засміявся: такий-бо сумовитий вираз був на Пітеровому обличчі.
БАГРЯНИЙ Іван Павлович – Сад Гетсиманський Posted on by / 0 Comment ліловими, байдужими, понурими дахами, і на серці йому тужно… За ліловими дахами, за тією вершинкою, десь грає духова оркестра… Серед мідяної какофонії сумовитий баритон веде власну меланхолійну прошву, сам собою, один серед шалу корнетів і валторн, і дурного брязкання літавр… Вальс..
ФРАНКО Іван Якович – ПОЕЗІЇ, ЩО НЕ ВВІЙШЛИ ДО ЗБІРОК Posted on by / 0 Comment Такий в важкій задумі сумовитий, Коли вмира дитя його любиме, Чудове літо, і такий старанний, Коли вкрива дрімаючу дочку, Царицю землю, в чисті, білі ризи, Щоб свіжа, ясна, пробудилась знов!
ФРАНКО Іван Якович – Iз секретiв поетичної творчостi Posted on by / 0 Comment …який осягає поет у двох перших куплетах своєї пiснi, мiг би не тiльки показати нам такий i такий шматок природи в такiм i такiм освiтленнi, але надто навiяти на нас який сумовитий, тужливий настрiй.
Пантелеймон Куліш – Маруся Богуславка Posted on by / 0 Comment З-під завіси хтось у пишних Шатах появився, Сумовитий і велишний На жінок дивився.
БОРЩАК Ілько – ІВАН МАЗЕПА. Життя й пориви великого гетьмана Posted on by / 0 Comment Був це мрачний, сумовитий, березневий день.
ФРАНКО Iван Якович – Захар Беркут Posted on by / 0 Comment Курява стояла над селом; тільки потік сріблистою водою шумів собі, як звичайно, і старий величезний Сторож при вході в тухольську тіснину стояв понуро, опущений, сумовитий, немов жаліючи своїх дітей, що покидали оцю гарну долину, немов нахиляючись у сторону тіснини, щоб своїм величезним кам'яним тілом заставити їм дорогу.
