| відівчи́тися – дієслово доконаного виду | ||
| (відучитися) | ||
| Інфінітив | відівчи́тися, відівчи́тись | |
| однина | множина | |
| Наказовий спосіб | ||
| 1 особа | відівчі́мося, відівчі́мось, відівчі́мся | |
| 2 особа | відівчи́ся, відівчи́сь | відівчі́ться |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | відівчу́ся, відівчу́сь | відівчимо́ся, відівчимо́сь, відівчи́мся |
| 2 особа | відівчи́шся | відівчите́ся, відівчите́сь |
| 3 особа | відівчи́ться | відівча́ться |
| МИНУЛИЙ ЧАС | ||
| чол.р. | відівчи́вся, відівчи́всь | відівчи́лися, відівчи́лись |
| жін.р. | відівчи́лася, відівчи́лась | |
| сер.р. | відівчи́лося, відівчи́лось | |
| Активний дієприкметник | ||
| Пасивний дієприкметник | ||
| Безособова форма | ||
| Дієприслівник | ||
| відівчи́вшись | ||
| [рідко] | ||