| розлютува́тися1 – дієслово доконаного виду | ||
| (розсердитися) | ||
| Інфінітив | розлютува́тися, розлютува́тись | |
| однина | множина | |
| Наказовий спосіб | ||
| 1 особа | розлюту́ймося, розлюту́ймось | |
| 2 особа | розлюту́йся, розлюту́йсь | розлюту́йтеся, розлюту́йтесь |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | розлюту́юся, розлюту́юсь | розлюту́ємося, розлюту́ємось, розлюту́ємся |
| 2 особа | розлюту́єшся | розлюту́єтеся, розлюту́єтесь |
| 3 особа | розлюту́ється | розлюту́ються |
| МИНУЛИЙ ЧАС | ||
| чол.р. | розлютува́вся, розлютува́всь | розлютува́лися, розлютува́лись |
| жін.р. | розлютува́лася, розлютува́лась | |
| сер.р. | розлютува́лося, розлютува́лось | |
| Активний дієприкметник | ||
| Пасивний дієприкметник | ||
| Безособова форма | ||
| Дієприслівник | ||
| розлютува́вшись | ||