Олександр Козаченко
Формування інституту інших
кримінально-правових заходів в
епоху премомодерну : на
артефактах українского права
Nauczyciel i Szkoła 3-4 (32-33), 81-88
2006
Козаченко Олександр
Формування інституту інших кримінально-
правових заходів в епоху премомодерну
(на артефактах українського права).
Сучасний стан формування та оптимізації кримінального права унемо
жливлюється в умовах відмови від звернень до історичного досвіду роз
витку національних правових систем, без послідовного і прискіпливого
дослідження генезису правових встановлень, які формувались і формулю
вались в умовах різних історичних епох. З огляду на означене, актуальність
дослідження передумов виникнення і принципів розбудови кримінального
права на українських землях не викликає жодних сумнівів.
Основною метою дослідження є аналіз підгрунтя виникнення і формува
ння інституту інших кримінально-правових заходів, за якими проголошу
ється їх альтернативний по відношенню до покарання, характер. Розширення
меж застосування інших кримінально-правових заходів створить передумо
ви для активізації діяльності по гуманізації кримінального права України.
Подальше викладення матеріалу вимагає інституційного визначення інших
кримінально-правових заходів, під якими слід розуміти заходи правового
характеру, передбачені кримінально-правовим законодавством і застосування
яких не тягне виникнення ознак нестатків особистого, по відношенню до
особи яка вчинила злочин, характеру.
Виникнення права премомодерну (хронологічні межі вказаного періоду
розвитку правової культури частково співпадають з епохою Стародавнього
світу) відбувалось на підставі феноменонізації окремих соціальних інсти
тутів, які складалися в період самоусвідомлення людини та формування
її природної окремості. Формування кримінального законодавства взагалі,
і інституту кримінальної відповідальності, зокрема, вченими як правило
пов’язується з виникненням і широким застосуванням „архаїчних першо-
норм”, серед яких особливе місце займають табу і таліон. З терміном табу
традиційно пов’язується найбільш стародавня вимога до всіх суб’єктів не
вчиняти дії, яким приписувався аморальний та суспільно небезпечний
характер, оскільки джерела формування табу мали персоніфікований
характер стародавніх предків. Предки за допомогою табу створюють певний
збалансований між людиною і оточуючою природою порядок, який може
82 Nauczyciel i Szkota 3-4 2006
бути порушений вчиненням заборонених дій. Наслідки порушення табу
розглядалися як певна катастрофа, яка породжується порушеним парите
том. Таким чином, табуальні заборони носили латентний та абсолютний
характер і не мали виключення, оскільки апеляція могла бути спрямована
виключно до предків відсутність яких унеможливлювала вирішення спі
рних питань.
Позитивним моментом виникнення табу можна вважати створення певної
ідеології необхідності дотримання окремих встановлень суб’єктивного хара
ктеру і визнання суспільно корисним обмеження поведінки людей з метою
охорони окремих цінностей. Враховуючи те, що методом кримінального
права традиційно розглядається метод заборони на вчинення окремих
діянь, можна зробити висновок про те. що перше нормативне регулювання
суспільних відносин має кримінально-правову природу і стало підставою для
подальшого розширення виправданої часом системи регулювання відносин
між людьми.
Якщо табу пов’язувався з визначенням об’єктів заборони на вчинення
окремих дій, то таліон розглядався як окремий інститут визначення наслі
дків вчинення таких дій. Таліон представляє собою універсальну формулу
еквівалентного віддання „ Око за око, зуб за зуб”. Не можна не погодитися
з тим. що дана формула, при збереженні всіх ознак архаїчності, має окремі
позитивні ознаки, які стали в подальшому обґрунтуванням для розширення
застосування принципу на різні сторони суспільного життя людства. По-
перше, принцип таліону вимагав розглядати суб’єктів його застосування з
позиції їх рівності перед сформульованої забороною, тому нанесення окре
мої шкоди супроводжувалось вимогою про усунення наслідків шкоди в тому
ж розмірі. По-друге, таліон створив певні межі застосування покарання до
винної особи цінністю об’єкта заподіяної шкоди. По-третє, таліон мав значне
превентивне значення, яке полягало у орієнтації суб’єкта вчиненої всупереч
встановленої заборони дії на заподіяння незначної шкоди. Учетверте, таліон,
являючи собою принцип відповідальності сам став передумовою виникне
ння окремої системи регулювання відповідальності винної особи, яка знай
шла своє втілення в системі більш пізнього нормативного регулювання.
Відносно дослідження формування інших кримінально-правових заходів
необхідно зазначити, що таліон характеризується певною амбівалентністю,
оскільки він не тільки обмежував максимальний поріг застосування ві
дповідальності за порушену заборону, але й визнавав необхідність і обо
в’язковість застосування примусового впливу що виключало можливість
застосування інших, не пов’язаних з шкодою, а пізніше, і з санкцією
правової норми. А з іншого боку, принцип таліону став необхідним етапом
формування кримінального покарання звільнення від якого і визначає
Формування інституту інших кримінально-правових заходів в 83
правову природу інших кримінально-правових заходів, і відсутність даного
принципу унеможливлює виникнення інших форм відповідальності особи
за вчинення суспільно небезпечного діяння. Таким чином, принцип таліону
не тільки пов’язується з об’єктом посягання (заподіяна шкода), але й визначає
форму відповідальності, яка є актом справедливості, створивши тим самим
умови для подальшого розвитку принципу справедливої відповідальності
особи.
Апогеєм періоду премомодерну в кримінальному праві на українських
землях можна вважати формування нормативних актів, за якими рівним
чином визнається як кримінально-правовий, так і між галузевий характер.
Відсутність жорсткої диференціації правових встановлень обумовлено
декількома факторами, серед яких можна виділити: зачатковий характер
виникаючих загальнообов’язкових правил поведінки, їх апеляційний
характер,.спрощеність суспільного життя людини яке в повному обсязі
могло бути врегульоване незначною кількістю норм. Особливе місце
серед нормативних актів, які знайшли поширення в українських, землях є,
безумовно, Руська Правда. Даний правовий артефакт став предметом дослі
дження вчених етнографів, істориків, соціологів та, звісно, юристів на про
тязі останніх двох століть. Враховуючи значну увагу спеціалістів різних
областей знань до даного документу, вважаємо за можливе окреслити те
коло досліджених питань, констатація яких стане передумовою для аналізу
тексту Руської Правди з суто обмеженою ціллю – виявлення серед норм акту
епохи премомодерну положень, які стали передумовою для формування
сучасного розуміння інших заходів кримінально-правового впливу на особу,
яка вчинила діяння кримінально-правового характеру.
Зміст Руської Правди знайшов відображення у багатьох джерелах права:
літописах, кормчих книгах та інших, які датуються XII сторіччям. В цілому
істориками в структурі Руської правди виділяється три збірника: так зва
ну Правду Ярослава, Правду Ярославичей та Правду довгу. Визначимо
темпоральні ознаки базового артефакту періоду премомодерну. Правду
Ярослава було складено не пізніше часів княжіння Ярослава, однак не всі
устави Ярослава знайшли відображення в цьому нормативному акті. Правда
Ярославичем пов’язується з епохою правління нащадків Ярослава і містить
норми, зміст яких був узгоджений і відкоригований з врахуванням прогалин
Правди Ярослава. Довга Правда була сформована за умов князівства
Володимира Мономаха і складалась з двох частин: перша представляла
собою систематизований збірник Правди Ярослава і його синів, а друга за
рахунок більш пізніх доповнень новими за змістом правовими інститутами
(уставами)[1].
84 Nauczyciel i Szkoła 3-4 2006
Система кримінального покарання, яка викристалізовувалась в умовах
премомодерну, будувалась на засадах необхідності подолання таких нега
тивних проявів як кровна помста, ознаки якої в умовах посилення ролі
державної влади в суспільному житті розглядалися в якості пережитків
первинного суспільства епохи протодержави. Правову природи помсти
визначити достатньо складно, оскільки в Короткій редакції Руської Пра
вди вона описується в якості досудової міри, право на застосування якої
визначалося традиціями, формування яких здійснювалось в умовах перві
сного суспільства і відображало міру справедливості і адекватності при
реакції самої потерпілої сторони на вчинений злочин. Досить показовим є
те, що в Короткій редакції Руської Правди помста, як реакція на вчинений
злочин з боку родичів потерпілих[2], в подальших редакціях взагалі прямо
відміняється і застосуванню не підлягає. Акцентування на помсті в процесі
даного дослідження зумовлене тим, що характер її допущення через опис
такого права в нормативному акті може створити оману в альтернативній
природі помсти, тобто неправильне уявлення про можливість віднесення
помсти що інших, а точніше, альтернативних заходів кримінально-правово
го впливу на особу. Взагалі в умовах прсмодерну кримінальне покарання
можна розглядати як альтернативу традиційним формам реагування на
вчинений злочин, оскільки останній є формою подолання ознак рудименту
первісного суспільства.
Що стосується нормативного закріплення в артефактах доби премомоде
рну ознак інших кримінально-правових заходів, то вони існують хоча і в
дуже обмеженому вигляді. До інших кримінально-правових заходів можна
віднести застосування віри (штрафу) відносно осіб, які не винні у вчинені
злочину. Руська Правда знає два відповідних види інших кримінально-пра
вових заходів:
• Участь громади у виплаті віри (дика віра). Наявність дикої віри,
як вважають більшість науковців, може розглядатися в якості суттєвої
і визначальної ознаки Руської Правди доби премо модерну[3], в якій
закладені підвалини та принципи розбудови кримінального законо
давства на українських землях. Дика віра в деяких випадках мала
обов’язків характер і виступала в якості повинності громади, а в інших
могла визначатися в якості добровільного обов’язку який приймала на
себе громада. Дика віра сплачувалась у всіх випадках, коли на землях
громади встановлювався факти вчинення вбивства за умови, що винна
сторона не була встановлена. Другою формою дикої віри була сплата пені
громадою по договору, коли винна особа була членом такої громади.
• Задоволення вимог потерпілої сторони за рахунок родичів винної
Формування інституту інших кримінально-правових заходів в 85
особи. В Руській Правді відповідний інститут знаходить відображення
у започаткованій в нормативному порядку відповідальності інших осіб за
вчинення злочину належними їм холопами. Так в Короткій редакції Руської
Правди встановлюється, що якщо холоп нанесе тілесні ушкодження сво
бод ній людині і сховається у маєтку „господина”, а останній відмовиться
у його видачі, то „господин” притягується до відповідальності.
За результатом проведеного дослідження формування інституту інших
кримінально-правових заходів можна зробити декілька висновків, які базу
ються на переосмисленні становлення і розвитку як права і цілому, так
і окремих його галузей. По-перше, Руська Правда, як правовий артефакт
культурного розвитку суспільства на українських землях розвився за за
гальними правилами розвитку західного права, про що свідчить аналіз но
рм кримінально-правового характеру[4]. Більш того, Руська Правда є не
від’ємною частиною пам’яток європейського права, які відомі юристам як
legas barbarorum, і має більш гуманістичний зміст, про що свідчать історики
які досліджують епоху правління князя Володимира[5]. Крім більш гуман
ного покарання відносно осіб, які вчинили злочинні діяння є ще декілька
особливостей кримінально-правових норм Руської Правди, відомості про
які дають підстави робити висновки відносно тенденцій розвитку інституту
інших кримінально-правових заходів. Так, зокрема, особливістю Руської
Правди можна вважати відсутність наявну в інших варварських правдах
системи злочинів, відносно яких в рівній мірі визнавався як протиправний
(злочинний) так і гріховний характер, що було обумовлене більш пізнім
приєднання українських земель до поширення християнства і звернення
саме до православ’я, яке на думку багатьох богословів як раз і визначається
відсутністю системи жорстких і авторитарних правил регулювання суспі
льних відносин. Відсутність значного поширення релігійних стягнень, яки
традиційно розглядаються в якості альтернативи кримінальному покаранню
( в західному кримінальному праві було поширене правило, згідно з яким
спокута гріхів звільняє від будь якого людського осуду) спонукали шукати
альтернативу кримінальному покаранню в межах самого кримінального
права без звернення до релігійних догматів. Таким чином, інші кримінально-
правові норми не змогли не з’явитися в умовах відсутності можливості
заміни покарання на інші форми осуду та суспільних стягнень. Крім того,
відсутність прямого і безпосереднього впливу римського права з своє фо-
рмалізованністю та чітким визначенням форм та видів примусових за
ходів які застосовуються до особи, яка вчинила дії всупереч нормативних
встановлень, забезпечило відмову від формалізму в процесі визначення
„відповіді” на вчинений злочин.
86 Nauczyciel i Szkoła 3-4 2006
По-друге, безумовне притягнення до відповідальності на підставі норм
позитивного права, авторство яких належить державним установам, могло
негативно вплинути на протидію рудиментів первісного суспільства і формі
кровної помсти та інших залишків. Точне застосування кримінального по
карання закріплено в нормативних актах викликало думку про те, що одна
форма помсти замінюється на іншу при збереженні загальних принципів
помсти з заміною суб’єктного складу. Нормативне закріплення можливості
реагувати на вчинений злочин в іншій формі ніж передбачено законом з
збереженням зв’язку між злочином і покаранням особи якого його вчинила
створила передумови для поширення інших кримінально-правових заходів
які на період премо модерну розглядалися як спосіб гуманізації кримі
нального покарання.
По-третє, представляється, що з врахуванням дуже обережного засто
сування законодавцем в артефактах премомодерну іншого ніж кримінальне
покарання реагування на вчинений злочин, такі заходи мали характер ad hoc,
що давало право органу на який був покладений обов’язок застосування
кримінального покарання, шукати шляхи його заміни, які б задовольняли
в першу чергу потерпілу сторону. На підставі зазначеного можна вказати на
окремі і негативний момент в формування інституту інших кримінально-
правових заходів, який полягав у можливості їх звернення на осіб, які без
посередньо у вчиненні злочину не були винні (об’єктивне ставлення у вину).
Однак, представляється що застосування таких заходів було спрямовано не
на задоволення корисливих інтересів „привладних” людей, а на задоволення
інтересів потерпілої сторони що свідчить про пріоритет віктимологічних
цілей над етатистськими проявами.
По-четверте, інші кримінально-правові заходи мали альтернативний по
відношенню до покарання характер, оскільки їх застосування виключало
або значно обмежувало можливість призначення покарання втак званому
„чистому вигляді”. Хоча подальший розвиток кримінально правової науки
забезпечив можливість застосування інших кримінально-правових заходів
і на умові паритетного призначення покарання, однак їх альтернативний
характер є первісною адитивною ознакою яка визначала правову природу
так форм впливу на винну особу.
По-п’яте, в Руській Правді значного поширення набули договірні відно
сини, які не могли не вплинути на систему покарань у кримінальному праві,
зокрема в тому. Що застосування інших кримінально правових заходів
вимагало або чітко визначеної або мовчазної згоди потерпілої особи на їх
застосування. Дана особливість безумовно була акцептована із західного
права, де інститут договору мав сакраментальний характер.
Формування інституту інших кримінально-правових заходів в 87
Таким чином, інші кримінально-правові заходи, які проявилися в кри
мінальному праві епохи премомодерну виступали в якості противаги на
бираючому оберти юридичному формалізму, який знаходить втілення у
формулі „ вчинений злочин тягне кримінальну відповідальність” з за
кладенням підвалин антитези „вчинений злочин тягне застосування кри-
мінальио-правових заходів”.
Л і т е р а т у р а :
1. Владимирський-Буданов М.Ф. Русская правда (из «Обзора истории
русского права») Антологія української юридичної думки Том. 2,- / за
загальною редакцією академіка НАН України Ю.С. Шемшученка. –
Київ, 2002,- с.150-152.
2. Аргументом на користь погляду, згідно з яким обмеження права по
мсти є не тільки зацікавленість державних органів які намагаються
поставити під відповідний контроль всі форми фізичного примусу
ввівши таким чином монополію на застосування примусових заходів
що і буде покладено в основу виникнення і юридичного закріплення
юридичної відповідальності, але й стало вступати в протиріччя з рівнем
розвитку культури українського суспільства оскільки суперечило
морально-етичним нормам, є те, що в Короткій редакції Руської Правди
чітко визначений круг осіб, які мають право на здійснення помсти, що
обмежує право інших мститися винній сторонні за вчинення злочину.
„Убьет муж мужа, то мстит за брата, или сын за отца, или сын брата,
или сын сестры…» (ст. 1 Русской правды в краткой редакции).
3. Леонтович В.И. Русская правда и Литовский Статут, в видах насто
ятельной необходимости включить Литовское законодательство в круг
истории русского права. Антологія української юридичної думки Том.
2.- /за загальною редакцією академіка НАН України Ю.С. Шемшученка.
-Київ, 2002,-с. 170.
4. Гарольд Дж. Берман западная традиция права: эпоха формирования.-
Москва, 1998.- с. 66.
5. В літописах зустрічається досить цікаве повідомлення про те, що князь
Володимир, під впливом представників вищого духовенства, яке на той
період було орієнтовано на захід, вніс зміни до діючого законодавства
встановивши замість звичних покарань за тяжкі злочини у вигляді
віри або головщини смертну кару. Однак, невдоволення населення
відносно застосування „не звичних покарань” змусило Володимира
повернутися до звичайних покарань „по устроєнію отця і діда”. М.Ф.
88 Nauczyciel i Szkoła 3-4 2006
Владимирський-Буданов Русская Правда (Рецензия на работу Л.К. Гетца
о Русской Правде» ») Антологія української юридичної думки Том. 2.- /
за загальною редакцією академіка НАН України Ю.С. Шемшученка. –
Київ, 2002,- с. 140-141.
Streszczenie
Aleksander Kozaczenko na kartach swojego opracowania przedstawił czytelnikowi kształtowanie się
działalności kryminalno-prawncj w czasach postmodernistycznych na przykładzie obowiązującego prawa
ukraińskiego.