Skip to content
Довгi часи стояла Германовi перед очима маленька, груба, буцмата фiгурка його сина з низьким чолом, щетинистим, вгору стирчачим волоссям, з грубими, посинiлими зi злостi губами, з маленькими сiрими очима, в котрих палала така тупа завзятiсть, така злоба i лютiсть, якої вiн досi нiколи не бачив у дитини.
Я зметикував, шо він про себе мислить, шо робити: чи то підняти картоплю з підлоги, покласти її собі на тарілку і з’їсти, чи то проігнорірувати це падіння, буцім нічого не сталося, чи з’їсти ту бараболю, шо лишилася, і переконати себе, шо він уже ситий нею по горло, чи відкопнути картоплину Семмі Дейвісу Молодшому-Молодшому…
