ОКОЛІТЕНКО Наталя – Крок вікінга Posted on by / 0 Comment Почалася спека, й вечорами гори тихо світилися, вичахаючи; тоді ніби наближалася химерна споруда з вигнутим дахом – дацан, що бовванів у передгір’ї хребта, ставало чути звуки коротких молитов, що їх творили лами, та хрипкі крики птахів у золотавих цяточках, із довгим дзьобом, схожих на граків, тільки значно більших.
СУШИНСКИЙ Богдан – Рiка далеких мандрiв Posted on by / 0 Comment Ми йшли бiлою долиною до бiлого узгiр’я, край якого чорними граками повсiдалися незграбнi будiвлi тимчасового мiстечка.
СТАСЬ Анатолий – Сріблясте марево Posted on by / 0 Comment Тади нахильці видудлив півглечика, медом закусив, заспівав, почав стріляти граків на деревах і загубив десь затвор від карабіна.
МАЙН Томас Рид – Вершник без голови Posted on by / 0 Comment Вона попалась їм до рук, коли їхала з Ріо-Гракде в гості до свого дядька, дона Сільвіо Мартінеса, –
Семен Скляренко – Святослав Posted on by / 0 Comment Одразу ж звідкілясь налетіли чорні граки, з криком кружляли над ратаєм і конем, падали на землю, гострими дзьобами розбивали ріллю…
Роман Федорів – ЄРУСАЛИМ НА ГОРАХ Posted on by / 0 Comment …нивка із кількома зораними «у склад» скибами, був Ісус Христос, сільський із вигляду чоловік, тільки із золотим німбом навколо голови, були неквапні воли в ярмах, були граки на скибах, що вишукували хробаків, були невидимі жайворони в безмежно високому небі, іще стояла край поля Божа Матір із клунком у руці, яка принесла Синові снідати…
АНДРІЯШИК Роман – Люди зі страху. В облозі Posted on by / 0 Comment Із Дністра потягнув колючий вітер, завихрив, закружляв фалди снігу, мов підмітав рештки дня, допомагаючи гракам, що звивалися між кам’яницями, збираючись на відпочинок.
Михайло СТЕЛЬМАХ – Велика рідня Posted on by / 0 Comment На нивах чорніли люди й худоба, десь в долинці бурчали трактори, і статечні граки діловито ходили по ріллі.
МИРНИЙ Панас – Хіба ревуть воли, як ясла повні Posted on by / 0 Comment …більше й не побачить… Там десь, в чужій стороні, серед кривавої січі, зложе він свою русяву головоньку, а вона, мати, не закриє очей своїй рідній дитині: їх хижі орли з граками повикльовують, голодні вовки-сіроманці порозносять жовті кості… Хіба тільки зозулька, неутішна віщуня – принесе вісточку, що її син бідолашний поліг серед…
