ОКОЛІТЕНКО Наталя – Крок вікінга
Вікінг крикнув з вітрильника слово вітання: «Рік мандрівки моєї промайнув, наче мить!» Та на суші – мовчання. … На мить зупинився, відчувши гострий приплив ніжності до свого міжпланетного корабля, маленького куточка рідної планети – від традесканції на стіні до крихітного плюшевого ведмедика, що при посадці впав зі столика.