Skip to content Він панує тут, як ніколи не панував там – у тій неймовірно казковій, відкритій ним країні, що зробила його ім'я девізом і прапором всіх мандрівників і всіх – ось таких – конкістадорів. …
Як стануть зручно, тоді й стріляти… А сама стрелила двічі, “на ходу”… Ну, а він уже пальнув у собачий слід. …
Ну, а тетерук – тому і Бог велів, бо це його стихія, для якої він сотворений спеціально, далебі. Накинув шинелю на смотрову щілину, осліпив його, а тільки вони відкрили верхній люк, як граната моя — туди, в нутровище!.. …
Спитала ніби жартома, з півусмішкою, і він, звичайно, відповів відмовою — який там у нього талант, а коли зостався сам, мимоволі замисливсь: талант? У них там у Азії це… ну, як у нас… не скажу, як самогон, але таки поширене. …
Ну, як щось там не так – поговорили між собою, за душу взяли, потрусили, дехто з молодих за розводні ключі хапається, бо робота у нас нервова. …
То невже він стане вбивати за якихось тридцять – ну від сили п’ятдесят рублів з гаманця таксиста? …
– Ну, сім літ не родив, голоду не було, для чого він ще потрібен, окрім як для пиріжків і булочок? Тим часом, як се все діється, панночки, що нагулялися в королі, не маючи чим забавитись, з «нудьги» йдуть до річки, що протікає за садом, і там купаються. …
Навіть до того дійшло, що удавав, як дячиха на пана Тимофтія бурчала й гризла його: се він показував маленькими дзвониками… та як затріщить, засокоче, ну чисто наче чуєш: «Згинь, пропади твоя голова, старий, незграбний, тарататарата…» – 