Результати пошуку слова: Око

Не диво, коли б хоч млин далеко, а то ж пiд боком. думає Володько) через-плiч, то галасу на цiлу околицю наробиш. А тому вiн гордо вiдвертає лице i не приймає того, що дають йому мати, “навiть булки з солодким молоком, i навiть цукоркiв, i нового купленого кашкета зо звiздою”.

Мандрівником та заволокою будеш ти на землі. І я стану мандрівником та заволокою на землі, і буде, кожен, хто стріне мене, той уб’є мене. Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. І він високо став над землею. І Бог навів вітра на землю, і вода заспокоїлась. 11 І Лот вибрав собі всю околицю йорданську.

І до радісного болю добре було Докії, в сутінках стрічаючи дружину, що повертався з роботи, притулитись до нього, покласти голову на широкі груди, вдихнути з необвітрених складок одежі пахощі широкого степу чи хмільної діброви. аж перехитується од веселого сміху кремезний широколиций Свирид Яковлевич.

Ця облюбована багатьма поколіннями студентів круча над рясніючою електричними вогнями Журавлівкою і далекий переклик нічних поїздів тільки посилювали біль втрати. У дверях аудиторії стоїть незграбний, широкоплечий Степура, їхній друг і однокурсник. — В окопи? Будуть окопи.

їхня земля споконвіку звалася Руссю, і ця назва, разом із поширенням влади київських князів, перейшла й на всі слов’янські племена, які скорилися полянам. Ще його син Ярослав якось тримав братів у покорі й мав під своєю рукою всі руські землі, крім Полоцької, а вже за часів його внуків ніхто не бажав слухатися київського князя.

Висока, в чорній хустині, пов’язаній по-старосвітському, вона не знала, де подіти свої руки, що не знаходили спокою й увесь час мучилися, перепліталися, аж потріскували пальці, обличчя її зблідло, а сухі губи ворушилися, дрібно вишіптуючи якісь слова, якусь молитву, якусь, може, осторогу.

Поводився він незалежно, і хоч грубість прикордонного побуту глибоко всоталася в його манери, величавість атлетичного тіла згладжувала їхню вульгарність. певна ознака того, що її власники проводили життя серед безкраїх лісів, на далеких околицях цивілізованого суспільства.

з глибокою любов’ю цю книжку присвячую. Для читача дають вони не тільки естетичну насолоду, але й силу історичного матеріялу, силу таких подробиць, яких не знайде він навіть і в широкому підручнику історії. Сірі, одноманітні, невиразні маски облич їхніх на цей час світилися неначе проблисками високої людяности.

Блажен муж, котрий знайде в домі своєму джерело втіхи і не жене вітри із Ісавом3, займаючись ловитвою по порожніх околицях. “Стежки свої посеред себе заспокоїш”. І створяться пустелі твої вічними, і будуть основи твої вічні родам родів, і назвешся творителем загорожі, і стежку свою заспокоїш посеред себе”15.

– прискалив насмішкувате око Отава, який чіплявся з своїм кепкуванням до всіх, і всі, хоч як це дивно, досить легко зносили його насмішкуватість, призвичаїлися до неї і навіть нудьгували без свого лукавого товариша. –  Ci-cil – по-своєму прокоментував інженерові слова поет.- А точніше?