ШЕВЧУК Валерій – На полі смиреному
Зрештою побачив келійника, що пробігав повз мене, покликав його розмлоєним голосом, а відтак послав до старця сповістити, що Михайла Тольбековича таки справді у келії нема. … – сказав Марко з таким завзяттям, що мені аж мурашки по тілу пробігли. … Він відвернувся, а по обличчі йому пробігла бридлива гримаса.