Skip to content …шпаків… Де – не – де ще стоять вівса, ліловіють гречки, стоять щітками дозрівають – соняшники й соковито зеленіють бурякові плантації, здалеку вкриті сивизною марева… Степові озера лежать, як люстра, обрамлені осокою, віддзеркалюють небо й одиноку хмаринку в нім, і лет чайки, й білі груді ластівок, що шугають низько над водою, ловлячи… а рідний край, оці лісові й степові городища, безвісні, зруйновані, перед ними, перед туристами, замкнені; мало серед нас Ключарів, котрі відчиняли б потаємні двері й вводили нас у храми, де нічого нема, окрім руїн, окрім черепків, зате єсть присутність духів предків, їх тіней. 