КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло Михайлович – Ціпов’яз
Ось поминув він останню хату, ось розкинулось, аж до самого небосхилу розляглося засипане снігом поле і спить під поблискуючою тисячами іскорок одежею, чекаючи, поки не збудить його весна… Широке, розлоге поле, та не людське воно, а панське. … Семен, мало не скрутився з нетерплячки, чекаючи, поки становий пообідає.