ГОМЕР – Одіссея
Гіршого, мабуть, нічого нема за ненавидний шлунок, Що нас гризе, як той пес, і про себе велить пам’ятати, Хоч би й не знати як мучився хто і болів своїм серцем. … А Антіной мене б’є за нещасний мій шлунок голодний, Кляту утробу, що стільки страждання від неї людині. … А хліба по людях соф назбираєш, Щоб прохарчити свій шлунок, –