Результати пошуку слова: буйно

Сонце і гріло, і бавилось останніми струмками на брудних канівських вуличках, і підступно хвилювало молоду кров, і кожною парусинкою свого буйного, нестримного проміння неначе гукало: "Жити! Чого це мною так буйно, так рвучко мотають?

Над ними світило тепле сонце, за Любечем, скільки не кинь оком, зеленіли луги, із землі, мов із води, буйно тягнулось всяке жито, на городах цвіло різне зело… священний дуб на острові Григорія після довгих літ наче засипав серед моря нових буйно-зелених дерев, над голубим Дніпром, під бездонним небом, що були вічні.

А щодо буйного оживлення, то, не виключено, воно припадало на 6 травня, день св. Купальське дерево — це й символ буйної рослинності, й символ дівочості. Де вони граються, там трава чи жито ростуть буйно або ж зовсім не ростуть. Із весною, буйною, “ярою” силою пов’язана й назва “ярчук”.

І Мирко, який досі не міг своєю буйною головою втямити, нащо Іларіон примучує себе і його зариватися кротом у сиру землю, коли такий широкий і манливий світ відкривався перед ними з дніпрових берегів, радісно кинувся на той голос…

– Ігор втупився в нього очима, в яких буйно відсвічував вогонь.  До нього вела звірина стежка, що тягнулася з кущів багна, які буйно росли на схилі: спуститися вниз було зовсім легко.

— Теж начальство… Першим прийшов до сільради буйночубий, вилицюватий Яків Данько. Після пережитого страху вона тільки тепер відчула глибоку втому, але додому не йшла: хотіла побачити, коли підіймуться останні прим’яті гнізда буйного жита.

Спершу у лютого він обернувсь буйногривого лева, Потім в дракона, у барса та ще в величезного вепра; Плинною став він водою, розложистим деревом потім. 380] Мовивши це, батогом він по конях шмагнув буйногривих І аж у Еги помчав, де була його славна оселя.

Жіночий, але не Зінин… Та він і не розібрав… Злетів угору, обпік руки в холодній росі, розгублено сів на краю кручі посеред буйного гарбузового листя… Зіна стояла зовсім поряд, а її обіймала невисока худенька жінка, вся в чорному, і повторювала з болем і радістю, з надією й горем одне й те саме слово: «Доцю!

– Нi, не вiдчиню, Буйного вiтру боюся, Бо вiтер косу розмете, сонце личенько спече. Залишилися тiльки спогади про небесну затоку в золотому кiльцi буйно встеленого розквiтлим дроком берега, тиша i пахощi казкового острова, запальнi розмови i дорогi образи товаришiв на «Villa Serafina».

— А буйного доброго -намиста, такого, як у Горпини? — Буйного доброго намиста таки трошки хочеться… А оце вже сам посадив хміль біля піддашшя, що над дверима; розрісся хміль так буйно, що й піддашок укрив, і на хату поп’явся…