Валерій та Наталя Лапікура – Поїзд, що зник
Я брав до рук старий кавовий млинок зі зламаною ручкою і знову чув іронічні інтонації мого друга Олекси Сироти, який кривився, долаючи опір куцого шматка металу, і казав: – … Природно, від автоматики залишилася жменька металобрухту і потрощених плат. … Конкретно – металіст. … У нього на руках в шкіру мікрочастинки металу в’їлися.