Результати пошуку слова: несміливо

Диякон дуже малий, неначе дівчина, а Андрей чогось неначе дуже лютий, неначе хоче битись,– сказав несміливо Балабуха. – Молодий, білявий, високий, тонкий і говорить дуже несміливо та тихо,– шепотіла Онися матері під самісіньким вухом,– але чорта з два: за дяка не піду; в нас високі пороги для дяків.

несміливо обізвався Дмитро. Замість пісні несміливо плеснула задириста частушка. Ось дівчина несміливо поглянула на парубка, а очі наче самі промовляють: «Я й сама не знаю, що зі мною робиться. Заскрипіли в сінях двері, Григорій одягнув шапку і несміливо підійшов до Югини.

Підвівшись на ліжку, вона несміливо перепитала: – несміливо підвела голову (її очі запухли ще більше) і побачила на обличчі М. несміливо. несміливо сказала вона. – несміливо запитав він. Лише після несміливого повторного стуку. – несміливо вставила своє слово М. – несміливо запитав Канае.

Та виявилося, що до цього несміливого, скромного хлопця не так легко було підступитися. Але саме на його уроці, під час одного такого заплутаного експериментумістифікації, коли ми навпомацки, несміливо намагалися накреслити більшменш прийнятну партію, я раптом, зворушений до глибини душі, збагнув суть і велич нашої Гри.

Обозний трохи зніяковів від палкого заперечення Залізняка і від тих фактів, які той виставив; але він не поділяв крайніх поглядів запорожця, а тому спробував хоч і несміливо, а таки обстояти свою думку. несміливо зауважив Дзюба. Дарина якусь хвилину подумала й промовила несміливо: —

— спитав я несміливо. Я мав враження, що буду працювати над картиною ціле життя; ціле життя буду вдивлятися в густі, але прошиті наскрізь сонцем зарості малини, серед якої на передньому плані з-поміж кущів визирає несміливо малюсіньке гніздо. вставив я несміливо. я несміливо вирушив у наступ.

Пані де Реналь, з її надзвичайно несміливою вдачею, була приголомшена тим, що якась чужа людина, з обов’язку, завжди стоятиме між нею й дітьми. — Так, пані,— сказав він несміливо. Ввійшовши в передпокій, вона обернулась до Жюльєна, що несміливо йшов за нею. — спитав Жюльєн, усміхаючись несміливо і з щирим захопленням.