І тоді я зрозумів, що добродушне його розхмеліле обличчя, блідо-синя усмішка, урівноважений, навіть товариський тон — то лише маска, то лише вистава, призначення якої я ще не знав.
Хто вклякне після третього ковша, битий буде всіма, ліпше не берись. Біль був такий незносний, що довелося перевести коня спершу на рись, а там і зовсім – ступою.