Борис Грінченко – Серед темної ночі
тоді, як вона співає сумної пісні… … — Улясю,— сказав весело писар,— давай нам обідать, та ще й швидко! … Потім повернулися в хату, і пили чай, і знову весело гомоніли… … Усі троє почали весело базікати. … І йому зробилося жалко й сумно… … Зінько почував, що цьому може бути й правда, і знов йому стало сумно й жалко дівчини.