Результати пошуку слова: Їй-бо

їй–бо́ –

Їй–богу, аж дяа лисичачих виводки! Їй–бо, сам! Їй–бо, пустiть! Я слухатимусь, їй–бо, слухатимусь! Та не викручуйтесь, дiдусю, не викручуйтесь, бо спiває у вас душа, їй–бо, спiває: Нiч яка, господи, мiсячна, зоряна, Видно, хоч голки збирай… – Їй–бо, дядечку, нi! quot;Ну, їй–богу, як лопата", i лини – &

їй–бо, не брешу. їй–богу, вона була симпатична. їй–богу, намаханий. їй–богу, ненормальний! їй–богу, влаштуємо таку житуху! Ні, я все-таки ненормальний, їй–богу. їй–богу, з мене вийшов би непоганий злодій! Слухайте, їй–богу, сон у неї мов рукою зняло! Дуже вразлива дівчинка, їй–богу. їй–богу.

— Їй–бо — не я буду,— одоб’ю її в етого дурака Зінька. — Не буду вже, їй–бо, не буду! — Отже, їй–бо, правда! — Тю на вас, дядьку, їй–бо! — скрикнув.— Їй–бо, таких людей я ще й не бачив! їй–бо, не буду!.. Їй–бо! їй–бо, до вподоби мені! От, їй–бо, веселіше й жити на старість стая, таких добрих людей бачивши, як оці хлопці!

І саме в цей час вийшла із двору з дяковим жупанцем під пахвою Гапка Дмитриха, бо їй не терпілося якнайкраще поставити «лице» перед сільським отаманом Олексієм Рудченком. бо і я їй не повірив. На це одкриття Гапка зробила собі в голові другу зарубку, бо зараз їй треба було думати про інше.

Вона нераз на це чоловіка намовляла, бо їй навку-чилось життя на селі серед простих людей. Обоє намовляли, щоб Андрій що дня, коли є погода, проходжувався з Зосею, бо їй сього треба, щоб не залежувалася та не засиджувалася. Отже придивіться їй добре, бо з нею звязана потрохи відповідь на питання, що ви мені лише що поставили.

— Ну як ви вгадуєте, їй–богу! Бо їй хотілось спізнати його якнайглибше, і думки, які він щедро висловлював, здавалось були для цього найприроднішим шляхом. Марта заявила, що голова їй болить, та й справді голова її отупіла, і, не досидівши лекції, помандрувала додому. — Їй боляче, — І тепер їй боляче!

Ех, заздрю, їй–Богу, заздрю тим людям, що вміють, де треба, по часті фізичної арґументації. їй–Богу це не з нахабства. Ну, їй–Богу, не можу тобі сказати, через що саме. Їй–Богу! — Е, дайте спокій, їй–Богу! Навіть моторошно, їй–Богу, моторошно, Олександро Михайлівно! Дивно, їй–Богу!

Так, певно, їй бог дав. – Так… так вже їй бог дав, – –  Їй–богу, несуть два чорти! Надежда Мокіївна начіплювала їй на голову свої дорогі стрічки, щоб хоч надивиться на ті стрічки, бо їй самій не можна було заразом поначіплювать на себе усякі свої стьожки та стрічки, та ще й у будень.

Або: сп’янілий шукач сильних емоцій, наслухавшись страшних історій про ведмедів, що завертають людині волосся з шкірою на очі, про тигрів, що хапають людей по квартирах і навіть “біля самісінького кінотеатру, їй–бо!”, Діду Морозе!… Віддайте мені Марійку, їй–бо! Бо їй так треба отаке-е…” А Григорій сміявся.