Результати пошуку слова: Дурниця

Опісля прислухається, нетерпляче знизує плечима й дивується як можуть до неї чіплятися з такими «дурницями»? ( Так, власне, і каже: «дурницями»). Звідки така дурниця могла взятися? Дурниця. Він навіть посміхається: яка дурниця — здорову людину в божевільню замкнути! Дурниця!

А тепер через те й неврожаї, що вчені понаставали, не вірять нічому старосвітському, все в їх дурниця! Інших не любив, думаючи, що то все дурниця, казки та й годі. Дурниця яка, що Грицькові тоді менше припало землі! А що Зінька взято до тюрми, то то дурниця: подержать та й випустять.

Батькам дурниця в руки лiзла – не брали. Голова його не займалася “дурницями”, як це було колись, коли хворiв, коли було стiльки вiльного часу в лежнi, в болях i стражданнi. – Дурниця! Дурниця, хлопцi! Ет… Все те дурниця!.. – Що дурниця? Чому дурниця?.. – Бо дурниця!

Що за дурниця! –  Що за дурниця? І лізе ж така дурниця в голову саме під час антракту між двома діями! – і відразу в гомінливій кімнаті час ніби зупинився, всі завмерли, притихли.- Що за дурниця…” – „Справді, якась дурниця!” – –  Що за дурниця!

Приснилася така дурниця, що потім не міг вже заснути. – Кажу – дурниця, якої тверезий чоловік ніколи не видумав-би. Воно, звичайно, дурниця, а все чомусь із голови не можу собі вигнати… Що пальці мені поколов – то дурниця! Дурниця – за тиждень заживе, а от “Дайош”. – – Бити – це дурниця!

Одним дідом більше, одним менше, то дурниця, сказала б вона, аби тільки ніхто не висмикував її пеларгонії. – Торт не дурниця,- суворо сказав Карлсон.- Та спробуємо обійтися булочками. Цитьте, цитьте, золотко, жилаві курчата – це, далебі, дурниця, не варто й згадувати.

марни́ця – іменник жіночого роду (дрібниця, дурниця) відмінок однина множина називний марни́ця марни́ці родовий марни́ці марни́ць давальний марни́ці марни́цям знахідний марни́цю марни́ці орудний марни́цею марни́цями місцевий на/у марни́ці на/у марни́цях кличний марни́це* марни́ці* [діал.]

аби́щиця – іменник жіночого роду (дрібниця, дурниця) відмінок однина множина називний аби́щиця аби́щиці родовий аби́щиці аби́щиць давальний аби́щиці аби́щицям знахідний аби́щицю аби́щиці орудний аби́щицею аби́щицями місцевий на/в аби́щиці на/в аби́щицях кличний аби́щице* аби́щиці* [розм.]

Воно ще молоде, дурне: а твоє дiло навчить її, вро-зумить, що любов i все таке прочее… дурниця, нiкчемне. Дурниця все те! Вiн каже: “Дурниця все, опрiч горiлки, а iнодi i жiнка пiд руку”. Дурниця все: i товариство, i любов,- цур їм!