Результати пошуку слова: Ряст

ряст – іменник чоловічого роду відмінок однина множина називний ряст родовий ря́сту давальний ря́сту, ря́стові знахідний ряст орудний ря́стом місцевий на/у ря́сті, по ря́сту кличний ря́сте*

Далі з’являвся голубий ряст, а прадід наказував зірвати його швиденько і топтати, приказуючи: «топчу, топчу ряст, дай, боже, потоптати й того року діждати!», а хто не встигне — тому на той рік рясту не топтати, на лаві лежати, і ряст у Данилка був дивним тройзіллям, і казав Данилко за всіма, коли хтось трудний одужував, —

Дивиться у стелю, бачить там вiзерунки всiлякi, закопченi ребрястi, липовi дошки рiзнi видива творять, а уява малює з них картини, то якiсь краєвиди далекi i привабливi, то знов звiрi дивнi i небувалi, то знов люди якiсь, що йдуть юрбою i поодинцi. Знайшов горщик, налив води i поставив ряст на вiкнi.

І ніколи вже не вимостять під квітучою його кроною, серед білого рясту собі кубелечко Лель і Полель, і не зів’є на вершечку його гніздечка, не виведе пташенят ані соловейко веселий, ані тужлива сойка… Так легко й нечутно ступала по білому рясту весняної дебрі лише Доброніга.

Вона була в новому модному капелюші з широчезними крисами та з блакитними квітками, схожими на ряст, в ясній сіренькій новенькій сукні і в рукавичках. Ладковська міцно стиснула його руку, ще й потрусила дуже сміливо, якось по-кавалерському, аж ряст затрясся в неї на голові.

Весна швидко розвивала зелені віті в Якимовім гаю; черешні, вишні й усі овочеві дерева поверх зеленого листу вкрилися молочним, білим цвітом, а земля — різнобарвним рястом. Молися, янголе Божий, за мене грішну молися!” До обіду Лукія втішалася своїм сином у хаті, а по обіді закутала його й пішла в садок рясту рвати.

Встала й весна, чорну землю Сонну розбудила, Уквітчала її рястом, Барвінком укрила; І на полі жайворонок, Соловейко в гаї Землю, убрану весною, Вранці зустрічають Рай, та й годі! Треба кров’ю домальовать, Освітить пожаром; Сонця мало, рясту мало, І багато хмари. Загинеш, серденько, загинеш, Мов ряст весною уночі.

По узлiссi i на галявi зеленiє перший ряст i цвiтуть пролiски та сон-трава. Бачиш, вже онде є трава помежи рястом. Я пiду квiтчати дрiбним рястом коси… (Подається до лiсу).

– І ще не один рік топтатимеш ряст! Чи довго топтати ряст на цій широкій, милій землі? І рясту потоптав доволі, і крові пролив чимало, і горілочки попив досхочу… Тож пора і честь знати.