Результати пошуку слова: Вже ж бо

Не всю путь до перемоги над лосем, певна рiч, буде так весело, бо людина – є людина, отже й ви, розумiється, вiдчуєте через два-три тижнi втому, але ж, я гадаю, що ви вже почуваєте, що й лось притомився, бо слiди його все глибшi, все важчi.

Вчора й сьогодні добродій наш жаліється, що болять йому ноги й поперек, і вже третій день з хати не виходить. … Того ж самого дня й навіть може тієї ж години побачили вони світ Божий животворчий, а ось тепер Зося вже капітанської ранґи, а Ватю оце тілько вчора з школи випустили.

Джергочуть коло мене, а мені вже так жалко, що й словечка не скажу; за слізоньками світу божого не бачу!

Бо воно ж і таке трапляється: не встигне дівка з-під вінка вибратися, а вже на очі стає розкоса, як по чужих мужчинських лицях застрягає, ніби не має свого. … Якщо вже по щирій правді, то живого інтересу не має, але ж Михайло має очі, і очі, слава Богові, поки що добріські, то все він видить.

22 Зрозумійте ж це ви, що забуваєте Бога, щоб я не зловив вас, і тоді вже ніхто не врятує вас.

Та хоч криваві патьоки вже й скидалися на червоні фіранки, Баржа цього, як видно, не відчував, бо так само вайлувате тупцяв на місці, мов жирний ведмідь, і штрикав у мій бік тесаком.

– вже з-за дверей охоче гукаю я i одразу ж забуваю все, чого менi не можна робити, бо попереду воля до самого вечора! … Петро збирає в оборку потрiсканi вуста, напевне, передумує, чи варто було говорити оте, що про нього сказала дiвчина, бо вже й ми перехопили од старших поведенцiю зверхньо ставитись до того, що говорять жiнки. 

І саме 5 квiтня 1942 року письменник записуе: «Боже мiй, скiльки ж прекрасного й дорогого було в моему життi, що нiколи вже не повернеться! … Боже мiй, скiльки ж прекрасного i дорогого було в моему життi, що нiколи-нiколи вже не повернеться!

Линву кинули, але хвилі над нахудою вже зімкнулися, й колиска перетворилася на труну; це й не дивно, бо хаджі Шере зовсім не вмів плавати, хоч провів усе своє довге життя на морі.

Вона вже чула їх, бо була єством, яке ворушилося, чуло голод і голосно про це нагадувало. … Маленька Марія йшла вже з життям. … Корній, їй-богу, вже під’їхав. … Вже ж відмолилася, вже ж відхрестилася. … Вже ж вечір… Гнат мнеться. … Вона ж вже не дівчина. … Він вже не женився вдруге і весь час не спускав очей з вас. … — А хіба вони вже знають Бога? … їй хочеться вже жити. … Думали, розділять бодай на душу, а решту хай вже беруть.