Результати пошуку слова: Мен

що од того бентежно й світло стає не лише мені, а й кожному, з ким буде по дорозі у той день, що палахкоче в моїх очах вітражем на все небо – там яскравіють фарби моєї землі. … Коли його вже не стало, мені довелося перечитати, мабуть, ті самі казки, про які йшла тоді мова.

Вони все позирали в наш бік, і мені вже кортіло закомандувати нам трьом (краєчком рота, ясна річ) вийти й трохи розважитися сексом, покинувши Дима, який саме почовгав купити «палітру» білої рідини, цього разу з «хімією», але то не відповідало б правилам гри. … Берті Ласкі прохрипіла стару пісеньку «Ти стираєш з мене фарбу».

Але мені від того було не легше. … Мабуть, він ударив мене в ліву половину голови, і від того я народився передчасно. … чомусь мені здається, що він з південної Франції, Провансалю, — … Татко нагадував мені похмурого козацького орла, а мама — якусь смугляву птицю, що їй не сидиться на місці і все вона хоче кудись полетіти.

– Чи б не подала ти мені, Галюню, води? … –  Нема в мене ноги. … –  Він, Олександре Панасівно, й документа мені показав, – …  Треба було зайти спершу до мене! … –  Мені здається, коли я помру, – … –  Дай мені! … –  А мені часом здається, – … – Щось мені таке пригадується. … –  I сама не знаю, чому мене так тягне до першачків.

Але приїзд Зізі запам'ятався мені. … А всього сестер у мене три. … Ізіда страшенно пишалася з свого маестро і після кожного його турне присилала мені в подарунок якісь химерні куртки, а коли я натякнув якось, що до куртки, мабуть, потрібні ж і штани, зятьок пиховито відповів, що штани кожен чоловік повинен заробляти собі сам.

Дарма, що я митрополит, а як налаяв колись одного попа, а вiн, дурний, взяв i заслаб з переляку, то попадя трохи очей менi не видерла, трохи ряси на менi не порвала! … В новiшi часи стали пити менше, i в номерах часто були танцi пiд грання своїх музик. … –  А менi треба такої, –

Нічний дзвінок Замість передмови Від автора: над ранок мене намагається розбудити мобільник. … Телефон награє мою улюблену мелодію про тореадора, а мені сниться 1963-й либонь рік, київська «Держопера», якесь ідіотське в ній зібрання, де після доповіді всіх пригощають безкоштовним Бізе.

Практично останньої миті, коли чорновик книги майже був готовий, у мене виникли побоювання, що жоден видавець фантастичної літератури не візьметься публікувати її в такому вигляді. … –  Мені здається, ви надто драматизуєте ситуацію, Ґордоне. … І мама також… Ну, а ти, Чеславе, ще в мене пострибаєш.

Отже, острів… З колод, що їх викинув прибій, я склав би хижку, дах покрив би листям (очевидно, пальмовим), прорізав би два вікна – одне, величеньке, до берега, друге, трохи менше, виходило б на схил, порослий чагарями. … Проте майже не мав певності, чи знайдуться у мене на «Гондвані» спільники?

Боже борони, щоб мені колись довелося писати розділ під назвою “Гомосексуальні пристрасті”, “ … Напевно, якби мені свого часу на життєвому шляху серед численних пристрастей,захоплень чи просто симпатій трапилося хоч одне справжнє кохання, все це не закінчилося би аж так сумно.