Олесь Гончар – Берег Любові
На кінець дня понад сили тримаєшся, зайдеш після всього до парку, сядеш над ставком, Яшко чи то пак Мишко підпливе за крихтами — онуків нема, то хоч із цим невинним створінням коли душу відведеш… … Не жени!» Та шукаєш руками, за що б ухопитись, та бачиш засліплених фарами перехожих, що сполохано сахаються, тиснуться під паркани.