Результати пошуку слова: Рип

I риплять вони теж спорзно. … Хто знає, як у цi ночi клунi риплять? … У кiмнатi смердить архiвним папером, а писарчуки перами риплять. … Рипить вiз до Великої Шведської Могили. … Рипить вiз: ри-ип! … …Рипить вiз: ри-ип! … Тiльки зрiдка рипiв далекий журавель – витягали воду. … …Рипнули перелякано ворота у барачний двiр.

Тихо рипнули двері з кімнати. … Рипнули двері з сіней. … Сінешні двері од задвірку рипнули. … а панна дома?» В світлицю рипнули двері: то ввійшов Харитін Моссаковський. … Двері в світлицю рипнули. … Коли це двері рипнули, і в світлицю влетів панич, хохітвянський економ, Сигізмунд Бонковський.

– почув я рівний, рипливий Єреміїн голос. … Тоді до мене раптом гукнув той-таки голос, тільки не був,він цього разу рипучий і тремкий: – … Одної ночі він почув рип Агапітових дверей і побачив, як той визирає й видивляється, але не зрушив із місця. … Але в ту ніч рип дверей не збудив його.

I як трапиться яку чужу коняку надибати, завжди її обмацає, потягне за рипицю, “чи тверда”, загляне в зуби, “скiльки рокiв”, скаже скiльки за неї “можна дiстати” i особливо добре пам’ятає мастi коней усiх знайомих i незнайомих ген навкруги у Дерманi, у Лебедях i навiть iнших селах.

Та Сивоок забув і про свій мимовільний перестрах, і про свою несвободу, і про зловісне рипіння воріт, і про незвичність обійстя, забув, завидівши, як полетіло їм назустріч щось зовсім небачене, як розсипало дзвінкий сміх, застрибало, заляскало в долоньки, загукало: – … А ви сидите в своєму городі й не рипаєтесь.

– Постав його на розстелену скатертину і скажи: «Глип–рип, золото сип!» Тоді осел тріпне гривою, махне хвостом, і з них посиплеться не порох, як звичайно в ослів, а золоті монети. … Глип–рип, золото сип! … Коли я скажу йому: «Глип–рип, золото сип!» – … Глип–рип, золото сип! … Глип–рип, золото сип.

Були днi, коли по вершинах сосон угорi пробiгав легiт, все дужче й дужче починали дзвенiти їхнi стовбури, i тьма дерев озивалась шумом-скрипом, розгойдувалась, рипiла, рвалась iз землi. … Довго рипiли жеравцi* (* … Десь у темрявi бiля Подольської вежi рипiли жеравцi на мосту, гукали сторожi.

І насамперед у руїнах рипить пісок!.. … Максим несамовито рипить зубами. … Рипіли дуги й хомути. … Ні тобі вогника цигарки, ні голосного крику, лише скрип і рип та пирхання коней. … Ніде ні людського гомону, vi вітру, ні рипу, ні стуку. … Ніде ані рипу, ані голосу… Максим із Костиком постояли, послухали, подивились – і рушили.

Майор рипів зубами. … – рип–рип зубами… –  … П'ятдесятиступневий мороз біг шпарко по пішоходах, по нулицях і рипів-дзвенів, заливався на всі голоси, квапився десь, бадьоро пританцьовуючи. … І рипіло, чиргикало, квапилось. … Григорій рипнув зубами. … Але десь суворий контролер стояв на чатах і забороняв: “Ти забагато випив і не рипайся!

Коли ось двері на ґанок – рип!  … Географія (Коротенький підручник для німців, що сильно дуже цікавилися нашою територією, та не встигли її вивчити, а за одним рипом і для тих, кому ще, таким-о робом, закортить, може, нашою територією зацікавитися). … Чого це я «моя, моя, моя», коли я гвардії червоноармієць Рипиця!?