МАЛИК Володимир Кирилович – Чорний вершник
Стомлені голодні коні важко брьохалися в імлистій сніговій круговерті, з натугою здиралися на круті горби. … Небо не просто сіяло снігом. … Снігом засипайте! … Спихальський узяв Вандзю за руку і, супроводжуваний отетерілим поглядом військового товариша, швидко увійшов під похмурі склепіння стародавнього будинку.