Олександр Довженко – Повість полум’яних літ

— бігла до нього стежкою вона, найдорожча його Уляна. Уляна не витримала пісні й тихо заголосила. Вчителями були його батько, й дід, і діти його теж були вчителями — два сини, що пішли в Червону Армію, й дочка Уляна, яка тільки-но закінчила педагогічний інститут у Ніжині.

Григір ТЮТЮННИК – Вир

В 1920 році, після кривавої січі червоних із махновцями, пішла молода красива Уляна у яр по воду. Підбігла до нього Уляна, аж то червоний боєць: лице в крові — очей не видно, ліва нога шаблею порубана, видно, лежачого сікли. Обняла його Уляна за спину поміцніше та й повела геть від смерті…

Микола Хвильовий – Синi етюди

Вона жила зi мною в одному будинку, i, коли я приходила додому, товаришка Уляна стукала менi в дверi й прохала дозволу зайти. Товаришка Уляна не погоджувалась зi мною й дуже сперечалась. Товаришка Уляна чекала чуда, а чуда не було й не могло бути. Колись до мене зайшла товаришка Уляна.

МИРНИЙ Панас – Хіба ревуть воли, як ясла повні

Не минула панського хліба Омелькова дочка Олеся; ходила за меншою баришнею невеличка дівчинка – сирота Уляна, дочка того самого хрещеника, що генерал, – Хто кого покохає – Уляна перша знає; зажурився хто – Уляна розважить. Уляна не знає горя! Уляна винна: вона своїми реготами та теревенями не дає дівчатам діла робити!

Улас Самчук – Волинь

До рання залишились ночувати тiльки тiтка Зiнька та повитуха Уляна… А другого дня почались знов буднi. Тарасова Уляна, Кузьмова Христя, Титьова Харитина i ще кiлька. Уляна як почула, то їй, сердешнiй, руки й ноги потерпли i язик занiмiв.

ВДОВИЧЕНКО Галина – Пів’яблука

Старовинний манекен на троїстiй чавуннiй нiжцi (його колись подарувала тiтка Уляна) наразi стояв голий. На поминках сусiди та друзi тiтки говорили про те, як Уляна вмiла знаходити радiсть у буденних речах та подiях, як дивувала своїм оптимiзмом у найскладнiших ситуацiях.