Результати пошуку слова: радiсть

Думав про радiсть сiмнадцятого року. У дядi Варфоломiя одна радiсть: сестричi, i вiн давно вже ховає теплу надiю, що змовкне нарештi дзвiн шабель: тодi засвiтить хтось своїм смiхом у цiм домi, що на Тарасовiй вулицi, вище вiд гiмназiї, в тихiм повiтовiм мiстi… Слава в верхiв’ях революцiї i на землi радiсть.

I радiсть, i смуток, i срiбний передзвiн огортають та й огортають мене своїм снуванням. Гай-гай, куди подiлася моя радiсть, коли я поперед ночовок i матерi поплентався додому. А яка то була радiсть, коли орач виймав тобi з торби шматок причерствiлого хлiба i казав, що вiн од зайця.

Лице її ожило, ув очах грає одрадiсть. Вiн знову пройшовся по хатi, раз i вдруге; знову глянув на дочку i матiр… Нiхто не вгадав би, що його очима свiтило: чи радiсть, чи гiрка ураза? Господи, яка то була радiсть Прiсцi! переказувала Прiська дочцi свою радiсть, грiючи на печi посинiлi руки.

I наче хто кухоль теплого молока вилив за пазуху – то радiсть теплом розлилася в грудях: не часто мене Ява хвалить. Радiсть, не подiлена з другом, – це не радiсть, навiть не пiврадостi, а якась поганська четвертушка, мiзерiя якась. Ви ж самi знаєте, що радiсть, якої не можна роздiлити з найлiпшим другом, –

На лицях присутнiх гостей виднiлася радiсть, дами всмiхалися, а Леон шептав до котрогось свого "сусiда": – – I вже не лишайте його там, у того якогось купця, а привезiть сюда, всiм нам на втiху, на радiсть! Зато, на радiсть матерi, почав їсти добре, немов через три першi роки дуже проголоднiвся.

I радiсть i острах знову охоплюють мене. I так шкода стає, що вже щось кудись вiдходить вiд мене, притьмарюючи радiсть такого славного дня, – От у мою душу вскакують i починають борюкатися острах i радiсть, а невидимий швець у мiжплiччя забиває цвяшки. Радiсть одразу наче вiтром здмухнуло, серце моє падає в холод, а губи кваснiють.

Одна рiч, коли смiються з твоїх жартiв, дотепiв, зовсiм iнша, коли смiються з тебе… Перший смiх – то радiсть, я його страшенно любив, заради нього був готовий на все. За радiсть, яку ти дарував менi своїм талантом. Найлюдськiша радiсть з усiх радостей людських. РОЗДIЛ XIII Несподiвана радiсть. 

Малуша впала княгинi в ноги, але не радiсть, а страх спонукав її це зробити. Де подiлись ласкавi слова, якими княгиня ранiше її дарувала, де тепло очей, що колись грiло Малушу й що давало їй радiсть, надiю? Отак у свiтлу радiсть людей вплiтаються скорбота й печаль, так у яснiй тишi народжуються блискавицi й громи.

Радiсть i горе. Наше визволення, радiсть, i пафос, i розчарування, i бiль, i неоднаковiсть цiлей… Привезла-таки мати до села своiх дiтей у саночках. Решта вся по-руськи, на радiсть Гiтлеру. А зрадники е скрiзь, i кому буде радiсть од дурного Пiлiшка? Гордiсть i радiсть наповнили мене.

Коли ж настане хоч яка-небудь радiсть? I Михайло Михайлович заховав у собi свою радiсть. I, нарештi, на велику радiсть Михайла Михайловича, поїхав, холодно подякувавши за прийом. Так, народ зрозумiв велич його працi… Це найбiльша радiсть митця! Йому хочеться подiлити з кимось свою радiсть.