КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло Михайлович – ХО
Лiс ще дрiмає… а з синiм небом вже щось дiється: воно то зблiдне, наче вiд жаху, то спахне сяйвом, немов од радощiв. У сю величну хвилину тихо розгортаються кущi – i на галявину виходить Хо. Але "киця" добре пам’ятає болючi пестощi маленької деспотки й дипломатичне клiпає очима, не рушаючись iз мiсця.